Вадим також грав за команди «Верес» (Рівне), «Борисфен» (Бориспіль), «Металург» (Донецьк), «Таврія» (Сімферополь), «Іллічівець» (Маріуполь) і «Десна» (Чернігів). Зараз Вадим Мельник – наставник команди «Десна» U19. Пропонуємо розмову з Вадимом, яка відбулася у 2011 році.
«У «Борисфені» грали за любов до футболу»
- Вадиме, розкажіть про свої перші кроки у футболі ?
-Я народився у селі Немовичі Сарненського району Рівненської області. Мешкав переважно у Сарнах. За команду цього міста виступав вже тоді, коли навчався 8 -9 класах. Розпочав грати у нападі, був кращим бомбардиром обласних змагань. А коли був десятикласником, то отримав можливість виступати у рівненському «Вересі», який грав у другій лізі.
Щоправда, я тренувався у Сарнах, бо ще не закінчив навчання у школі. Під час моїх виступів у «Вересі» у цю команду прийшов Олександр Рябоконь, який до цього грав у Китаї. А коли його запросили у клуб «Борисфен» (Бориспіль), то він забрав мене з собою. У «Борисфен» Рябоконь йшов другим тренером, а очолював команду з Київської області Сергій Морозов. Окрім мене у Бориспіль Олександр Рябоконь запросив також Котелюха та Дмитрука. Було ще два гравці, однак у «Борисфені» вони не «засвітилися».
- Хто був Вашим першим тренером ?
- Григорій Шаломай, який виступав у одеському «Чорноморці» та рівненському «Авангарді». Цей тренер також із Сарн. Він тренував команду «Маяк» (Сарни), яка виступала в обласних змаганнях, а потім Шаломаю запропонували очолити «Верес».
- З командою «Борисфен» (Бориспіль) Ви пройшли шлях від другої до вищої ліги. Що Вам дав період, який провели у колективі Київської області ?
- У «Борисфена» не було ані грошей, ані бази. Однак, у нас був дружній колектив. Його кістяк складали хлопці 1980 – 1981 років народження. Усі футболісти грали, так би мовити, за ідею. Був у «Борисфені» досвідчений Костянтин Сосенко. Він мав великий досвід у футболі, а ми були 20 – річними гравцями. Ще раз кажу, що грали за любов до футболу, бо ми хотіли десь «засвітитися». Сергій Морозов та Олександр Рябоконь наголошували на тому, що необхідно заграти у «Борисфені», а потім думати про запрошення з серйознішого клубу.
Скажу, що багато гравців, які виступали за «Борисфен» у другій лізі, зуміли пограти у вищому дивізіоні українського футболу. Серед них – брати Стояни, Бідненко, Смалько, Котелюх, Онікієнко…
- У вищій лізі бориспільський «Борисфен» зумів посісти 7 сходинку. Ваша команда зуміла обіграти київське «Динамо» - 2:0 …
- Тоді у «Борисфені» виступали відомі футболісти – Юрій Максимов, Ігор Костюк, Сергій Коновалов, Володимир Ковалюк, Тарас Ковальчук. У нас була хороша команда. Коли ми зустрічаємося, то із задоволенням пригадуємо наші виступи у «Борисфені». Ми не грали за великі гроші, однак зуміли проявити себе у «Борисфені». Тодішній президент «Борисфена» Ковалевич, можливо, з кимось і не розрахувався, однак далеко не кожна людина захоче вкладати свої гроші у футбол.
Розкажіть історію Вашого переходу з «Борисфена» у донецький «Металург»…
- Окрім донецького «Металурга» було ще кілька команд, які були зацікавлені у моїх послугах, бо футболісти «Борисфена» демонстрували пристойну гру. У мене існувала домовленість з Ковалевичем про те, що область надасть мені квартиру в Києві. Я чекав, чекав, а потім звернувся до КДК. Я підійшов до президента бориспільського колективу, за який виступав 7 років. Пан Ковалевич сказав, що мене хочуть продати. Звісно, я був не проти цього, однак хотів отримати квартиру. Врешті – решт, вони не могли надати житло. Якщо би отримав квартиру, то би, напевно, залишився у команді. А може би клуб заробив за продаж мене в інший колектив. Ковалевич зрозумів, що сваритися немає змісту. Ми побажали одне одному удачі.
- У «Металурзі» Вам вдалося стати бронзовим призером чемпіонату України. Це, напевно, найвище досягнення у Вашій футбольній кар’єрі …
- Виступаючи у «Металурзі», я став бронзовим призером чемпіонату України. Тренував тоді «металургів» Віталій Шевченко. Потім нашу команду прийняв Олександр Севідов. Зрештою, я не можу щось сказати поганого про якогось наставника. Кожен тренер має свою тактику. Я грав найбільше тоді, коли донецьку команду тренував іспанець Алонсо. Мене обрали віце – капітаном «Металурга».
Вважаю, що кожен футболіст повинен найти свого тренера. «Металург» також тренував голландець Ко Адріансе. На жаль, у мене був перелом, тому довелося три тижні перебувати в гіпсі.
«Хорді Кройф надзвичайно добра людина»
- У донецькій команді Ви виступали разом із таким відомим футболістом, як Хорді Кройф. Що можете сказати про цього футболіста ?
- Він дуже хороша людина. До приїзду голландця були у «Металурзі» не дуже відомі футболісти, однак вони вважали себе великими майстрами. А коли приїхав Кройф, то усі думали, що ось приїде зірка і т.д. Ми зрозуміли, що Хорді надзвичайно добра людина. До речі, певний час у «Металурзі» виступало лише чотири українця. Уявіть сидиш собі у роздягальні, а російської мови не чуєш взагалі. Були англійська, французька, але не було російської.
Кройф грав у нас після травми, однак він робив дуже хороші передачі, добре грав головою. Ще раз кажу: Хорді сильний футболіст і хороша людина. Він пограв у збірній Голландії та у таких топ – клубах, як «Барселона» та «Манчестер Юнайтед». Далеко не кожен футболіст може досягти подібних успіхів.
Ви півроку виступали у сімферопольській «Таврії». Як потрапили у кримський клуб ?
- Головним тренером «Металурга» був Олександр Севідов. Тоді ми потрапили у єврокубки. А «Таврію» тренував нинішній наставник вінницької «Ниви» Олег Федорчук. Колись давно він хотів мене запросити у свою команду. За мене попросили великі гроші, бо у «Борисфена» були грандіозні плани. Зокрема, ми прагнули потрапити у вищу лігу. Працюючи у «Таврії», Федорчук запропонував пограти у його команді півроку. Я підійшов до Севідова, який сказав, що розраховує на мене, як не на основного гравця. Він сказав, що буде випускати мене лише на заміну. Вважаю, що Севідов поступив правильно, бо він був чесний зі мною. Я вирішив перейти в «Таврію» на півроку. Відігравши у «Таврії» півроку, повернувся у донецький «Металург», з яким мав контракт.
- З яких причин залишили Донецьк та перейшли у маріупольський «Іллічівець» ?
- Коли я був у «Металурзі», то Дмитро Селюк пропонував мені продовжити контракт. Сталося так, що Селюк пішов з команди, а у керма тренерського корпусу прийшли нові люди – Сергій Ященко та Ігор Яворський. Коли вони працювали з дублем, то казали мені: «Вадиме, ми прийдемо, ти будеш грати». А коли вони стали працювати з основою, то я. на жаль, опинився першим «на вихід». Мені запропонували залишитися та три місці тренуватися з дублем. Я ж не бачив сенсу залишатися. Тим більше, що неприємно те, коли люди кажуть одне, а роблять інше.
Тим часом маріупольський «Іллічівець» прийняв Олександр Іщенко, який запропонував перейти до своєї нової команди. Перед маріупольською командою стояло завдання повернутися в елітний дивізіон з першого місця. У мене були пропозиції від клубів вищої ліги приїхати на перегляд. А Іщенко одразу сказав, що розраховує на мене.
- Не жалкуєте про те, що погодилися перейти в «Іллічівець» ?
- Звісно, що не жалкую. «Іллічівець» має пристойну інфраструктуру. У другої команди та у дубля є свій стадіон. У розпорядження команди надано ідеальні тренувальні поля. Щодо здобутків, то ми вийшли у вищу лігу з першого місця. А коли у команду прийшов Олександр Іщенко, то ми перебували на третій сходинці.
- Після приходу Валерія Яремченка, Ви залишили «Іллічівець». Екс – тренер «Шахтаря» також відмовився від послуг інших досвідчених виконавців…
- Вважають, що президент «Іллічівця» Володимир Бойко припустився помилки, запросивши у свою команду Валерія Яремченка. Він прийшов так сказав, щоби «старики» залишили колектив. У мене ще діючий контракт із «Іллічівцем», однак мені довелося поїхати з Маріуполя. До речі, після відставки Близнюка виконувачем обов’язків головного тренера «Іллічівця» був Олександр Волков. Ми грали непогано. Зокрема, обіграли донецький «Металург», здобули очки в домашніх поєдинках. Переконаний, що з елітного дивізіону ми б не вилетіли.
Я не хочу сказати те, що Яремченко поганий тренер. Мої футбольні шляхи раніше з ним не перетиналися. Однак, вважаю, що необхідно залишатися людиною, а також нікого не ображати.
- Що Вас спонукало у 2011 році прийняти пропозицію чернівецької «Буковини»?
- Коли йшов із «Іллічівця», то переходити в якусь останню команду не хотілося. Мені хотілося потрапити у колектив, з яким працює Олександр Рябоконь. Я дуже поважаю цього тренера. Певний час тренувався із ФК «Львів» у Щасливому. Мені було це зручно, бо у Борисполі я побудував будинок. Сподівався, що Рябоконь прийме якусь команду та ми знову працюватимемо разом. З Прем'єр-ліги запрошень у мене не було, а ось пропозицій від колективів першого дивізіону мав багато. Олександр Рябоконь порадив мені прийняти пропозицію «Буковини».
Я ж обрав «Буковину» - команду, яка демонструвала гарний футбол. Скажу що, я практично не знав гравців чернівецького колективу. Раніше грав проти Руслана Гунчака, а з Олександр Чуріловим, який народився у Маріуполі, пересікалися свого часу впродовж 1-2 тижнів.
«Ми граємо, насамперед, для людей»
— Є думка, що «Буковина» має одних із найкращих вболівальників у нашій державі. Ви згідні з цим ?
- Буковинські вболівальники люблять футбол. Вони приїжджали підтримувати нас у інші міста. Коли ми бачимо заповнений стадіон під час домашніх наших домашніх матчів, то отримаємо від футболу велике задоволення. Ми граємо, насамперед, для людей. Вболівальники повинні отримувати насолоду від того, що відбувається на футбольному полі.
- Вадиме, чи було несподіванкою те, що Вам довірили капітанську пов'язку «Буковини»?
- Звичайно, я цього не очікував, бо тільки прийшов у «Буковину». Звісно, мені довірили роль капітана через те, що я був найстаршим серед гравців. Може і хтось образився, що я у відсутності Гунчака став капітаном «Буковини». Однак, тренер сказав, що чернівецьку команду на поле виводити мені. Мені вже судилося бути капітаном у «Борисфені», «Металурзі» та «Іллічівці».
- Вадиме, хто Вас із нападника перекваліфікував у захисника ?
- У Рябоконя є великий плюс. Він під час зборів дає можливість футболістам грати на різних позиціях. Зокрема, нападник міг зіграти в захисті. Кілька разів мене поставили у захисну ланку. Мої дії на цій позицію Олександру Рябоконю сподобалися. Бувало так, що я розпочинав матч у нападі, а коли наша команда забивала гол, то у другому таймі переходив у захист. Як бачите, за один матч я грав на двох позиціях.
У «Металурзі» також діяв на різних позиціях. Вважаю, що це великий плюс для мене. Хоча не може футболіст підходити кожному тренерові. У когось я хороший удар, а хтось може віддати класну передачу. Я вдячний Рябоконю за те, що він зробив з мене універсала. Не буду приховувати те, що з дитинства більше подобалося грати в нападі та забивати голи. Я відзначався в усіх лігах українського футболу.
- Проти яких нападників Вам гралося найважче ?
- Незручним гравцем був Брандао. Він міг десь вдарити, десь підштовхнути. Багато забивав Косирін. Олександр – хороший нападник. А найсильніший гравець атакуючої ланки, з яким я грав – перуанець Андреас Мендоса. Спочатку грав проти цього футболіста. Мендоса постійно забивав «Борисфену». На жаль, Андреас в Україні не розкрився. Щодо відомих гравців, то у донецькій команді виступав Яя Туре.
«Туре не дуже сильно хотів грати в Україні»
- Чи відчувалося тоді, що Яя Туре – це майбутній гравець європейських топ – клубів ?
- Чесно кажучи, він і не сильно хотів грати в Україні. Як Туре діяв у чемпіонаті, то це навіть не половина того, що він показував на тренуваннях. Не виключаю, що «Металург» - не його команда , а може Яя не хотілося виступати тут. Зараз же ми бачимо те, що Яя Туре класний футболіст. Велику роль у кар’єрі Туре відіграв Дмитро Селюк. Ця людина допомогла багатьом гравцям. Я теж вдячний цій людині за те, що отримав можливість виступати у донецькому «Металурзі».
- Що Вам запам’яталося у роботі тренерів, які працювали з Вашими клубами ?
- Коли команда виграє, то це означає, що тренер робить усе правильно. Голландський тренер «Металурга» Ко Адріансе робив ставку на фізичну підготовку. Ми дуже багато бігали. А ось іспанець Алонсо, який грав у «Барселоні», давав працювати з м’ячами. Нам казали, що ми не маємо достатньої фізичної підготовки. І все ж, нам вдалося вперше в історії забрати очки в донецького «Шахтаря». Саме тоді Йожеф Сабо обіцяв поставити пам’ятник. Якщо би ми були фізично не готові, то не змогли б досягти позитивного результату у матчі з «Шахтарем».
- Яке враження склалося у Вас від наших Чернівців ?
- Я жив неподалік вулиці Кобилянської. Чернівці – дуже гарне місто. Складалося враження, що перебуваєш закордоном. У «Борисфена» не було великих грошей, тому ми вирушали на збори в Мукачеве, Ужгород. А коли команда стала трохи багатшою, то вдалося побувати в Угорщині. У Чернівцях також є багато старовинних будинків. Мені завжди було приємно пройтися вулицями міста.
