Анатолій Дем'яненко: «Лобановський казав, що я бігатиму туди-сюди – поки не помру»

Вівторок, 19 лютого 2019 07:20
2017 рік. Анатолій Дем'яненко під час матчу ветеранської збірної України в Лужанах 2017 рік. Анатолій Дем'яненко під час матчу ветеранської збірної України в Лужанах

Сьогодні, 19 лютого, виповнюється 60 років видатному українському футболістові та тренеру Анатолію Дем'яненку.

Анатолій Васильович неодноразово відвідував Буковину, де одному зі своїх інтерв’ю титулований гравець розповів цікаві факти зі свого спортивного життя. 

«Переходити у київське «Динамо» не хотілося»

- У своїй книзі «Гармонія гри» Ви написали, що не хотіли переходити з дніпропетровського «Дніпра» у київське «Динамо»…

- У 1978 році я грав на турнірі «Переправа». На ньому були присутні селекціонери багатьох клубів. На мене звернули увагу представники київського «Динамо». Переходити туди не хотілося. Я собі думав: «Куди ж мені, молодому хлопчиську йти у таку потужну команду. Краще гратиму в «Дніпрі». Однак, у Києві дізналися, що я служу в армії та наказали прибути у розташування «Динамо». Про це, звісно, зараз не жалкую. «Динамо» зробило для мене надзвичайно багато. 

Я вважаю, себе щасливою людиною, бо доля звела мене з Валерієм Лобановським. Після завершення кар’єри гравця я був помічником Валерія Васильовича. Грав також під орудою Костянтина Бєскова, Нодара Ахалкаці – блискучих представників тренерського цеху радянського футболу. Це великі тренери. Вони досягли блискучих результатів не тільки у внутрішніх змаганнях, але й на міжнародній арені. 

У 1983 році київське «Динамо» посіло у чемпіонаті СРСР лише сьому сходинку. Дехто у невдачах київської команди звинувачує тренера Юрія Морозова (замінив Валерія Лобановського, який поїхав тренувати збірну СРСР). Хто ж, на Вашу думку, винний у тодішньому невдалому виступу динамівського клубу ?

- Вважаю, що Юрій Морозов – кваліфікований тренер. Я думаю, що винні, насамперед, ми. Гравці нашої команди трохи розслабилися. І все ж, з поверненням у «Динамо» Валерія Лобановського ми зуміли виграти чемпіонат СРСР, здобути Кубок і стати володарем Кубка кубків. Тоді у «Динамо» виступало багато чудових футболістів. Зрештою, вболівальник завжди ходить на особистості. Переконаний, що людина, яка віддала гроші на квиток, повинна отримати задоволення від футболу.



«Можливо, дехто не хотів того, щоби комуністи зайшли далеко»

- Ви вперше зіграли на чемпіонаті світу в 1982 році. Тоді в Іспанії у тренерському корпусі працювало одразу троє сильних тренерів – Бєсков, Лобановський та Ахалкаці…

- Це було помилкове рішення. Зрозуміло, що за результат все одно відповідав би Костянтин Бєсков. І все ж, «зверху» наказали, щоби у збірну взяли Лобановського та Ахалкаці. Ці, безперечно, сильні фахівці дивилися на футбол по – різному. Хоча у збірній СРСР виступало багато футболістів високого рівня. 

На жаль, через чотири роки в Мексиці збірна СРСР поступилася у 1/8 фіналу збірній Бельгії…

- У Мексиці наша команда реально претендувала на потрапляння у четвірку кращих збірних. На жаль, дві жахливі помилки шведського арбітра вплинули на результат нашого матчу зі збірною Бельгії. Збірна СРСР демонструвала блискучу гру. Не виключено, що нас побоювалися. Можливо, дехто не хотів того, щоби комуністи зайшли далеко (сміється – авт.).

Вигравши у 1990 році чемпіонат і Кубок СРСР, Ви поїхали грати за клуб «Магдебург». У Вас були запрошення від сильніших команд ?

- Коли отримав можливість поїхати в «Магдебург», то мені вже виповнилося 31 рік. Тим більше, щ до того я зазнав травми. У цієї команди стояло завдання потрапити у першу лігу. Це завдання колектив не виконав і перейшов на аматорський рівень.

До речі, свого часу на мене звертали увагу представники італійської «Роми». Вони бачили мене у своїй команді, як атакуючого захисника. Однак, нас тоді у закордоні клуби не відпускали. 

- Після завершення першого кола чемпіонату України – 1992/1993 Ви вирішили завершити кар’єру гравця. Чи не зарано залишили футбольне поле ?

- Зрозуміло, що десь хотілося пограти більше. Однак, Ви добре розумієте те, що таке професійний футбол. Коли я грав, то чемпіонат СРСР був одним із найкращих у Європі. Звичайно ж, на гравців випадали великі навантаження. Ви вибачте мене, але я відіграв три чемпіонати світу. Таких футболістів у світовому футболі є мало. А тут упродовж 10 років необхідно було постійно грати на високому рівні. Мені б хотілося того, щоби українські футболісти нинішнього покоління перевершили наші досягнення.

«Товаришував із блискучими хокеїстами Вячеславом Фетісовим, Олексієм Касатоновим»

- З ким із футболістів команд – суперниць Ви підтримуєте дружні стосунки ?

- Це, насамперед, футболісти московського «Спартака» та тбіліського «Динамо». Коли ми приїжджали в Москву, то нас запрошували у гості Рінат Дасаєв, Сергій Родіонов, Вагіз Хідіятуллін… А коли ми виходили на поле, то пробачайте – це футбол. Щодо грузинів, то ми підтримуємо дружні стосунки з Олександром Чівадзе, Ревазом Шенгелія, Тенгізом Сулаквелідзе. У збірній СРСР також виступав, на жаль, покійний Віталій Дараселія.

Чув, що серед Ваших друзів є і видатні хокеїсти. Чи не так ?

- Так. Товаришував із блискучими хокеїстами Вячеславом Фетісовим, Олексієм Касатоновим. Вони нас зустрічали, коли ми приїжджали на матчі в Москву. Наші ж футболісти спілкувалися з хокеїстами під час їхнього візиту на поєдинки з київським «Соколом». 

Тоді, будь – ласка, розкажіть  якусь кумедну історію з Вашої футбольної кар’єри. 

- Після однієї з ігор я та деякі гравці (називати їхні прізвища не буду) провинилися. Валерій Лобановський мене викликав та сказав: «Толя, ти здогадуєшся про те, кого гратимеш ?». Я відповів: «Напевно, лівого захисника». Валерій Васильович тоді, як відрізав: «Будеш грати і лівого захисника, і лівого півзахисника, і лівого нападника. Туди – сюди – поки не помреш». 

- Деякі вболівальники говорять, що Ви могли закурити у присутності Валерія Лобановського. Це правда ? 

- Такого не було. Це просто вигадки шанувальників футболу. 

- Пане Анатолію, відомо, що Ви часто відвідуєте Буковину… 

- На Буковині живуть багато моїх друзів. Я приїжджаю у Ваш чудовий край у будь – яку пору року. Будь – то зима чи літо. Коли їду на Буковину, то спочатку вирушаю у Вижницю. Ми можемо з друзями поїхати покататися на лижах. 

Олексій МАМЧУК, 2010 рік

Довідка «ЧС»

Анато́лій ДЕМ'ЯНЕНКО народився 19 лютого 1959 року в Дніпропетровську. Заслужений майстер спорту СРСР. Перші тренери — Михайло Коломоєць та Володимир Ануфрієнко. У дитинстві окрім футболу захоплювався хокеєм. У 1976 – 1978 роках захищав кольори дніпропетровського «Дніпра» (20 матчів, 1 гол). З 1979 року – в київському «Динамо». Після сезону – 1990 поїхав у клуб «Магдебург» (НДР), а згодом перейшов у польський колектив «Відзев». 

У 1993 році тренував київський ЦСК ЗСУ та бориспільський «Борисфен». Потім, коли наставником «Динамо» став Йожеф Сабо, то до тренерського штабу запросили і Анатолія Дем'яненка. У 2005 році очолив київське «Динамо» після звільнення Леоніда Буряка. Тренував також команди «Нефтчі» (Баку, Азербайджан), «Насаф» (Карші, Узбекистан) та «Волинь» (Луцьк). Зараз – наставник Національної збірної України серед ветеранів.

Титули та досягнення

Як гравця

Чемпіон CРСР: 1980, 1981, 1985, 1986 і 1990

Кубок СРСР: 1982, 1985, 1987 та 1990

Найкращий футболіст УРСР: 1982 і 1985

Найкращий футболіст СРСР: 1985

У списку «33 найкращих» — 9 разів (7 разів №1)

Кубок володарів кубків: 1986

Учасник чемпіонатів світу: 1982, 1986 та 1990

Віце-чемпіон Європи 1988

Як тренера

Чемпіон України: 2007

Кубок України: 2006, 2007

Суперкубок України: 2006, 2007

Кубок АФК: 2011

 

Прочитано 358 раз

Буковинський футбол. Партнер рубрики — KOSTUMCHEK

Новини ФСК «Буковина». Партнер рубрики — піцерія-ресторан італійскої кухні Al Vesuvio

Новини

Соцмережі