«У Львові моїм тренером був чудовий фахівець Сергій Шапошников»
- Михайле Гнатовичу, як розпочинався Ваш шлях у футболі?
- Я все життя у футболі. Мені вдалося відбутися як футболістові. Грав спочатку за дитячі команди, а потім одразу за дорослі колективи. У 1960 році відомий тренер Йосип Ліфшиць запросив мене у колектив «Авангард» (Чернівці). До речі, те, що місцеві футболісти потрапляли у команду майстрів, було рідкісним явищем. І все ж мене та Валерія Семенова взяли в «Авангард». Ми трохи пограли, закріпилися у команді.
- Вашим першим тренером був Віктор Нікіфоров. Розкажіть про цю людину…
- Пригадую, що Віктор Нікіфоров давав м'ячі, насамперед, дітям, а не команді майстрів. Потім його онуки (Юрій та Олександр Нікіфорови – авт.) грали на високому рівні. Він - одесит. Мав чудове почуття гумору.
- Ви також відомі за виступами у львівському СКА. Як потрапили у цю команду?
- Наприкінці 1962 року мене забрали в армію. Я поїхав у Львів, де виступав за СКА. У цій команді моїм тренером був чудовий фахівець Сергій Шапошников. Тоді у Львові зібрали блискучий колектив. Зараз так у футбол ніхто не грає. У команді виступали Володимир Капличний, Тарас Шулятицький, Степан Варга... За два роки Сергій Шапошников, так би мовити, «ліпив» колектив із молодих футболістів. А потім хлопці грали у великий футбол. Я запитував у Сергія Йосиповича: «Яка для Вас найкраща команда? ЦСКА?». Він казав: «Мішуля, про що ти говориш ? Найсильніша моя команда – львівський СКА».
«У Чернівці завітав «Дніпро» на чолі з Лобановським»
- Ви також трохи пограли у сімферопольській «Таврії». Чим запам'ятався виступ у Криму?
- На жаль, у 1965 році зазнав травми. Тому і була невелика пауза у виступах. Потім грав у сімферопольській «Таврії». Адміністратором кримського колективу тоді був Анатолій Заяєв. «Таврію» тренували інші фахівці. У Криму я був півроку. Там до мене ставилися гарно та пропонували залишитися. Я втік, бо хотів повернутися в Чернівці. Прагнув, щоби у Чернівцях була сильна команда. Мені ж того часу пропонували грати за «Таврію», львівські «Карпати», московський «Спартак»…
Вважаю, що наприкінці 60-х років на Буковині була чудова команда – Валерій Колбасюк, Петро Кобичик, Леон Грос, Федір Чорба... Навколо нас і створювався боєздатний колектив. Звісно, що підтягувалися і нові футболісти. Правда, у нас не було хорошого тренера. Якби у нас тоді працював сильний наставник, то можна було створити, так би мовити, атомну команду.
1962 рік. Михайло Мельник у складі чернівецького «Авангарду». Фото з архіву Олександра Гусака.
Пригадую, як 1969 року до нас завітав дніпропетровський «Дніпро» на чолі з Валерієм Лобановським. У «Дніпрі» виступало багато хороших футболістів. Зокрема, ворота дніпропетровської команди захищав Володимир Пільгуй – відомий голкіпер московського «Динамо» та збірної СРСР. На жаль, через важкі травми мені довелося завершити виступи на футбольному полі. Треба було лікуватися півроку. Мені не хотілося обманювати себе та інших. Якби мене лікували зараз, міг би відновитися та пограти ще три-чотири роки. А може і більше. На жаль, тоді не існувало можливості мене, так би мовити, поновити. А коли завершив виступи на футбольному полі, мені запропонували стати старшим тренером при команді майстрів.
- У 1968 році чернівецька «Буковина», за яку Ви тоді виступали, стала срібним призером класу «Б». У додатковому матчі за чемпіонський титул наша команда поступилася тернопільському «Авангарду» - 0:2. Були чутки, що тут не обійшлося без закулісних ігор...
- Це правда. Коли перший матч у Тернополі завершився внічию, то нас змусили грати ще одну зустріч у цьому місті. Для чого? Аби ми програли. На мою думку, у той час було все нечесно. Тоді тернопільську команду підсилили на одну гру. Зокрема з Києва взяли відомого захисника Володимира Щеголькова. Було таке...
«З моїх вихованців можна створити потужну команду»
- Ви виховали багато футболістів, які успішно виступали на професійному рівні. Кого вважаєте своїм найсильнішим вихованцем?
- Сергія Пасечника. А потім йдуть Віктор Хлус, Олександр Бойко, Сергій Шмундяк, Іван Гакман, Ігор Заводчиков, Віктор Максимчук, Роман Угренчук, воротарі Володимир Нікітін, Василь Мудрей... З моїх вихованців можна створити дуже потужну команду.
- Згадали про Сергія Пасечника, який виступав у «Буковині», львівському СКА та московському ЦСКА. Цьому гравцеві цілком реалізувати себе завадили травми…
- Так. Він також був капітаном збірних клубів СРСР. Потім у залі він «зламався». Він мені телефонує, а у нього – гіпс. Йому усі зв’язки замінили… На жаль, Сергій вже пішов із життя.
Михайло Мельник зі своїм вихованцем Олександром Бойком.
- Коли спілкувався з Олександром Бойком, то він зазначив, що його запрошували у луганську «Зорю», однак Ви сказали своєму вихованцеві: «Ти повинен грати лише в київському «Динамо»...
- Дійсно, я казав Олександрові Бойкові: «Будеш грати лише у Києві». Будьмо відвертими: за Валерія Лобановського у Києві була дуже потужна команда. Зрештою, київське «Динамо», то є київське «Динамо».
- Серед Ваших вихованців є відомий буковинський нападник Борис Фінкель, який першим із наших земляків зіграв у офіційному матчі національної збірної України...
- У 1986 році я віддав Бориса Фінкеля як молодого гравця тодішньому наставнику «Буковини» Борису Россихіну. У Фінкеля були швидкість та бажання. Треба вірити у футболіста та бачити те, що він прогресує. Він у мене грав праворуч у півзахисті, а потім нападника. Вибачте, але Борис Фінкель – перший буковинець, який зіграв у офіційному матчі національної збірної України. Пишаюся тим, що виховав такого футболіста, як Фінкель. Я кажу: «Є хороші футболісти, однак мій хлопець із бідної родини зумів потрапити у збірну». Гравець збірної України! Так просто у збірну не запрошують.
- Рекордсмен «Буковини» за кількістю зіграних матчів у чемпіонаті та Кубку України Олег Керчу теж Ваш вихованець...
- Олег Керчу – лише мій вихованець. До речі, він спочатку не вірив, що може заграти. Зрештою, у цій віковій групі у мене були сильніші вихованці. На жаль, у мене виникли сімейні проблеми – захворіла дружина. У такій ситуації я не міг допомогти хлопцям. Ще один мій вихованець – Сергій Рибак, повинен був грати у вищій лізі. Врешті-решт, багато залежить від характеру футболіста, його працездатності та бажання працювати над собою.
