Петро Подтикан поспілкувався з порталом «ЧернівціСпорт».
«В «Азовмаші» було багато цікавих легіонерів»
- Чи памятаєте свої перші кроки у "Азовмаші". Як створювалася команда ?
- Звичайно, що памятаю. Я стояв біля витоків. Коли завершив із дитячим баскетболом, то у мене був інший тренер у Маріуполі. Не той, що працював у "Азовмаші" Валентин Романець, а його вихованець. Я займався у нього. Ми вирішили спробувати себе у донецькому "Шахтарі". Два роки потренувався, пограв та повернувся у Маріуполь. Наприкінці 90-х років прийшов директор заводу та вирішив робити хорошу команду. Розпочалося вливання грошей, приходили пристойні гравці. Спочатку були місцеві тренери та гравці, а потім приходили легіонери. Апетит приходить під час їжі.
- У 2002 році "Азовмаш" виграв свій перший Кубок України, а через рік оформив "требл" - чемпіонство, Кубок та євротрофей. Пригадайте ці переможні миттєвості ?
- Звісно, що такі моменти пригадуються, однак це буденність - робота. Працювали та виграли чемпіонат. Я вже і всіх гравців не пригадую. Багато легіонерів пройшло.
- За "Азовмаш" багато грало легіонерів. Хто, на Вашу думку, був кращим з них ?
- Американець Халід Ель-Амін, який в Україні також виступав за київський "Будівельник". Хороший гравець Артур Лонг. Можна пригадати і шотландського баскетболіста Роберта Арчібальда, який, на жаль, вже пішов з житття через проблеми з серцем. Було багато цікавих легіонерів. Були і, так би мовити, "пасажири", які прийшли лише за грошима.
- Як Вам гралося під керівництвом литовського тренера Рімаса Гірскіса ?
- Рімас Гірскіс - дуже грамотний фахівець. З ним добре працювалося. У нього була "залізна" дисципліна. Усе трималося на дисципліні. Я і зараз кажу молодим гравцям, що дисципліна повинна бути на першому місці. Все приходить із дисципліною. Дисципліна повинна бути, як на тренуваннях, так і у побуті.
- Команда з Маріуполя вдало грала на міжнародній арені. Зокрема, вигравала Кубок Виклику, а у 2007 році вдало виступила у Єврокубку ФІБА, де у фіналі поступилася іспанській "Жироні" з Марком Газолем - 72:79...
- У 2007 році я вже не грав. У мене була хвороба і пішов на тренерську роботу.Тренував у клубі дублерів. Однак, я добре пригадую ті моменти - "Фінал чотирьох", Іспанія... Хороша у нас була команда - Сергій Ліщук, Панайотіс Ліаделіс, Кенан Байрамович...
- Ви вирішили повернутися на майданчик у складі "Азовмашу" тоді, коли Вам було вже за 40...
- Мене попросили повернутися. Грошей небуло. Треба було щоби команда взагалі не впала. Я трохи пограв. Зараз граю за ветеранів та є чемпіоном України 50+.
«Отримав у Маріуполі поранення»
- Як Вам вдалося вижити в Маріуполі під час війни з рашистами ?
- У нас місто поділено на два райони - лівий та правий. Я був на правому, а моя мати із сестрою - на лівому. Я нікуди не їхав, бо хотів їх забрати для того, щоби евакуювати. У нас було підірвано мости. Я не знав як проїхати. Потім отримав поранення. Лікувався. Тому виїхав із Маріуполя пізно. Виїхав у село під Маріуполем. Місто було побите, а там - все ціле. Зализував рани. А коли стало легше, то виїхав.
- Як у Вас виник варіант із роботою у Дніпрі ?
- Я їхав до кума. Мій друг Станіслав Каковкін працює директором СДЮСШОР - 5 (Дніпро). Ми разом грали в Маріуполі та разом розпочинали піднімати "Азовмаш". Він запропонував роботу. Я із задоволенням прийняв його пропозицію. Якраз у віковій групі 2011 р.н. були проблеми з тренером. Я взявся за роботу. У нас хороший колектив.
У "Дніпрі" мені подобається те, що робиться ставка на власних вихованців. Це не так, як було у Маріуполі - якщо є гроші, то беремо легіонерів. У "Дніпрі" виховують своїх. Як наслідок, вже є результати.
«У Чернівцях я вперше. Чудове місто»
- Як Ви оцінюєте рівень дитячо- юнацького баскетболу в нашій державі ?
- Зараз важко - війна. Багато хто поїхав. Батьки бояться за дітей. Чемпіонат відбувається на заході країни, де спокійніше.
- Ваші побажання буковинцям...
У Чернівцях я вперше. Чудове місто. А баскетболістам бажаю працювати та усе буде попереду.
Олексій МАМЧУК, "ЧС"
