Пропонуємо інтерв’ю з «чернівецьким Платіні».
- Василю, перед приходом у "Буковину" ти грав за команду гумовзуттєвого заводу. Що то був за колектив?
- За цю команду я розпочав виступати, коли повернувся з армії. Разом зі мною грало багато футболістів, які у різні часи одягали футболку чернівецької «Буковини» та інших команд майстрів. Це Дмитро Білоус, Володимир Гармаш, Юрій Ілюк, Олександр Костюк. Тренували колектив ГВЗ Ігор Калита та Алик Вайнер. Цьому колективові вдалося виграти чемпіонат Чернівецької області. А у «Буковину» наприкінці сезону-83 мене запросив її тодішній тренер, на жаль, вже покійний Олександр Павленко. Прийняли мене старожили команди добре, треба було лише виходити на зелений газон і доводити, що заслужив право захищати кольори головної футбольної команди області.
- Але сталося так, що не догравши до кінця чемпіонату-85, ти залишив чернівецьку «Буковину».
- Мене звинуватили у тому, що я, так би мовити, «сачкую». Насправді ж у мене була травма коліна, в якому збиралася рідина. Одного разу під час тренування я сказав, що не можу займатися, і повинен підлікуватися. На що мені було сказано, мовляв, я уникаю тренувань. Я образився і вирішив за чернівецьку команду більше не грати.
- Василю, коли ти після завершення чемпіонату-87, у якому відіграв за команду «Кристал» (Херсон), повертався до чернівецької «Буковини», у тебе були запрошення від інших команд?
- Так. Мною цікавилися миколаївський «Суднобудівник», сімферопольська «Таврія». Казали, що на мене звернув увагу наставник команди вищої союзної ліги «Металіст» (Харків) Євген Лемешко. Але серйозно зацікавилася "Буковина" - тодішній начальник чернівецької команди Володимир Сакалов регулярно телефонував мені. Отож, ще не розрахувавшись у Херсоні, я подався у Чернівці і вирушив з "Буковиною" до Румунії. І, напевно, зарекомендував себе там непогано, адже отримав пропозицію залишитися у чернівецькій команді. Мені навіть наперед заплатили. Зрештою, Школьникову і К° вдалося запросити мене у «Буковину».
Тоді у нас була сильна команда. Її основу склали футболісти, які професійно ставилися до своїх обов'язків. Звичайно ж, це давало змогу досягати вагомих результатів.
1988 рік. Чемпіонський склад чернівецької «Буковини». Фото з архіву Олександра Гусака.
- І все ж у 1988 році, коли чернівецька «Буковина» виступала у перехідній лізі, у суперечці із командою «Факел» (Воронеж) вона не змогла вибороти путівку до першої ліги. Кажуть, трапилося таке не через погану гру.
- Пам'ятаю, як після матчу у Воронежі («Буковина» поступилася з рахунком 0:2 – авт.) деякі мої партнери плакали у роздягальні. До речі, у номери до хлопців заходили посланці від «Факела» і, напевно, щось пропонували. Під час гри симпатії арбітрів були не на нашому боці. І все ж, поклавши руку на серце, скажу, що саме місто Чернівці було ще не готове мати команду першої союзної ліги.
- Василю, тобі довелося пограти у другій лізі союзного футболу. Вважається, що її рівень був вищим за рівень українського вищого дивізіону. А що ти думаєш з цього приводу?
- Зараз важко судити, коли рівень чемпіонату був вищим: тоді, чи зараз. Лише можу сказати, що ми завжди намагалися професійно ставитися до роботи. У гравців мого покоління на першому місці була гра та результат, а вже потім - матеріальні блага. Якщо гравець спочатку думає про гроші, то з нього, переконаний, ніколи не вийде справжній майстер.
- Через два роки після «воронезької невдачі» «Буковині» вдалося стати переможцем буферної зони і таки потрапити до першої ліги...
- Так. На той час у нас вже була добре зіграна команда. А напередодні тріумфального для «Буковини» сезону-90 у команді сталися мінімальні зміни. Перейшли до львівських "Карпат" Юрій Гій та Віктор Олійник, натомість прийшов результативний захисник Микола Литвин та воротар Володимир Циткін. До речі, якщо вже зайшла мова про голкіперів чернівецької команди кінця 80-х - початку 90-х років, то скажу: тоді у нашому клубі не було стражів воріт посереднього рівня. І Микола Чеботар, і Анатолій Чистов, і Віктор Жук, Ігор Крапивкін, згадуваний вже Володимир Циткін, - усі вони робили вагомий внесок у перемоги «Буковини».
- У дебютному сезоні (останній у союзному чемпіонаті) у першій лізі «Буковина» посіла високе, як для новачка, п'яте місце. А чи могла б вона поборотися за більш високу сходинку турнірної таблиці?
- З переможцем змагань - волгоградським «Ротором» - нам конкурувати було важко. Надто сильний був підбір гравців у команді Леоніда Колтуна. А ось із молдовським клубом «Тілігул» (Тирасполь), який посів у підсумку друге місце, буковинський клуб міг змагатися навіть за путівку до вищої союзної ліги. Недаремно ж ми обіграли тираспольський клуб у Чернівцях з рахунком 1:0.
- Ти відіграв за «Буковину» також у першому чемпіонаті незалежної України. Знаю, що ти після сезону-92 намагався знайти собі команду за кордоном...
- Так, у мене з'явилася можливість пограти в одному з ізраїльських клубів. Друзі прагнули допомогти переїхати до Ізраїлю, а ось керівництво «Буковини», на жаль, ні. Отож довелося їхати до Києва і вирішувати питання про перехід до ізраїльської команди самостійно. У той час Віктора Олійника запрошували до болгарської команди «Хасково» і він запропонував мені поїхати разом з ним. Отож разом із Віктором Олійником та Юрієм Гієм поїхав до Болгарії. Я зіграв там дві гри на Кубок Болгарії і до «Хасково» вже не повертався.
- Напередодні ігор другого кола чемпіонату-1993/94 ти повернувся до «Буковини». Тренером чернівецької команди тоді був Олександр Павленко. Чи вплинув конфлікт 1985 року на твої з ним стосунки?
- Ні. Про конфлікт 1985 року ми взагалі не згадували. На жаль, у домашньому матчі «Буковини» із запорізьким «Металургом» я зазнав важкої травми. Сталося так, що граючи на своєму правому фланзі, побачив, як провалюється фланг лівий. Отож залишаю свій фланг і біжу допомагати партнерам. У підкаті й зламав ногу. Тоді про здоров'я не думав, дуже хотів, щоби «Буковина» залишилася у вищій лізі.
- Василю, кажуть, що тоді запорізький «Металург» мав більше грошових мішків, тому й залишився у вищій лізі українського футболу.
- Не все у цьому житті вирішують гроші. Пригадую, як у 1985 році «Буковина» грала у Луцьку із місцевим «Торпедо». Судді симпатизували господарям поля: вилучили з поля Юрія Гія, призначили у наші ворота ні за що пенальті. Але ми вистояли і перемогли з рахунком 3:2.
- Закінчення 1994 року ознаменувалося для «Буковини» поверненням Школьникова. Як вплинув на твою кар'єру повторний приїзд до Чернівців цього фахівця?
- Незважаючи на те, що мене переслідували травми, Юхим Григорович заявив: «Василю, я в тебе вірю». Отож на початку сезону-95/96 Школьников поставив мене на місце крайнього півзахисника. Уявляєш, як важко мені було грати на цій позиції після усіх травм!? І ось у перерві матчу «Буковина» - «Скала» мене звинувачують у тому, що я, мовляв, не щільно граю зі своїми опонентами. Було образливо, і я погарячкував: за п'ять хвилин пішов з «Буковини». Після цього дві доби не виходив з дому. Звичайно, були телефонні дзвінки, мовляв, на тебе розраховуємо, повертайся, але я не погодився. Так і завершилася моя кар'єра у «Буковині».
- Василю, чи жалкуєш ти за чимось у своїй кар'єрі?
- Так. Коли йшов з херсонського «Кристалу», його очолив талановитий фахівець Павло Садирін. Він пропонував залишитися у Херсоні на рік, а потім вирушити з ним до іменитішої команди. Як відомо, Павло Федорович очолив московський ЦСКА і зробив цю команду чемпіоном союзу. Тоді мені йшов 26 рік. Це, вважаю, період найбільшого розквіту футболіста. Отож, думаю, міг би закріпитися у складі армійського клубу. Якщо б довелося знову починати спортивне життя, обов'язково послухався би Садиріна.
- Уболівальники "Буковини" називали тебе «чернівецьким Платіні». Звідки це прізвисько?
- Коли львівський журналіст Василь Михайлов готував матеріал, то назвав мене «чернівецьким Платіні». А підказав Василеві цю ідею, напевно, хтось із буковинців.
Довідка «ЧС»
Василь ЗАДОРОЖНЯК народився 22 березня 1962 року у с. Юрківці Заставнівського району Чернівецької області. Виступав за команди «Буковина» (Чернівці), «Кристал» (Херсон), «Хасково» (Болгарія), «Лада» (Чернівці), ФК «Люнен» (регіональна ліга Німеччини).
Досягнення:
Переможець чемпіонату УРСР: 1988
Переможець другої ліги СРСР: 1990
Срібний призер чемпіонату УРСР: 1989
Срібний призер чемпіонату України (перша ліга): 1995/96
Олексій МАМЧУК, «ЧернівціСпорт»
