Пропонуємо одне з останніх інтерв’ю відомого фахівця, яке він дав під час візиту в Чернівці у травні 2009 року.
«Моєму запрошенню в Чернівці посприяли Ємець та Жиздік»
- Юхиме Григоровичу, за яких обставини Ви вперше стали тренером чернівецької «Буковини» ?
- Моєму запрошенню в Чернівці посприяли Володимир Ємець та Геннадій Жиздік, які впродовж багатьох років із успіхом працювали у дніпропетровському «Дніпрі». Коли вони дізналися, що Микола Нівалов буде першим секретарем Чернівецького обкому партії, то вони порекомендували запросити на Буковину мене. Зрештою, Нівалов, який обожнював футбол, сам звернувся до Ємця та Жиздіка з проханням знайти тренера для «Буковини». Так я вперше опинився у Чернівцях.
- Ви довго тоді думали над пропозицією переїхати у Чернівці ?
- Ні, бо мені вже встигли розповісти про те, що Микола Нівалов є великим шанувальником футболу. Тому я міг розраховувати на всебічну підтримку з боку першого секретаря обкому партії. До того ж у мене з'явилася можливість попрацювати у команді, яка ставить перед собою серйозні завдання. А кожен тренер повинен завжди йти вперед.
«У матчі з «Факелом» нас «поховав» арбітр»
- Коли Ви прийшли у чернівецьку «Буковину», то у команді відбулися серйозні зміни в складі. З чим це було пов’язано ?
- Велика група гравців «Буковини» вже завершувала виступи у командах майстрів. Тому нам довелося запрошувати інших футболістів. Ми виїхали на збори, де переглянули велику групу виконавців (тоді у «Буковину» прийшли воротар Микола Чеботар, захисник Сергій Походзіло, нападник Андрій Гузієнко, повернулися із запорізького «Металурга» Віктор Олійник і Віктор Мглинець – авт.). За підсумками сезону – 87 ми посіли четверте місце. До речі, у нас була можливість стати бронзовими призерами. На жаль, ми поступилися на виїзді харківській команді «Маяк» із рахунком 1:2. Як наслідок, третя сходинка дісталася івано – франківському «Прикарпаттю». Однак, погодьтеся, що четверте місце – це теж непогано. Найголовніше те, що вже тоді формувалася команда, яка могла боротися за чемпіонське звання.
У 1988 році чернівецький клуб таки став чемпіоном. Тоді ми витримали конкуренцію з боку полтавської «Ворскли» та одеського СКА. Нам вдалося підняти авторитет команди. Матчі за участю «Буковини» відвідувало багато уболівальників.
- Для того, щоби здобути путівку у першу союзну лігу, чернівецькій «Буковині» довелося грати у перехідному турнірі. Кажуть, що підвищитися в класі нашій команді завадили арбітри…
- У перехідному турнірі ми потрапили на серйозних суперників – воронезький «Факел» і свердловський «Уралмаш». Ми виграли перші три зустрічі. А ось у Воронежі "Буковина" поступилися з рахунком 0:2. У матчі з «Факелом» нашу команду «поховав» арбітр.
«Аварія неподалік Тернополя могла мати страшенні наслідки»
- У 1989 році «Буковина» програла чемпіонську гонку луцькій «Волині», яку також тоді тренував Віталій Кварцяний. Чому Ваші підопічні не змогли посісти першу сходинку ?
- Сезон – 89 ми розпочали добре. Зокрема, «Буковина» виграла на виїзді у рівненської команди "Авангард" - 1:0. На жаль, через недосвідченість водія, наша команда потрапила в аварію. Це сталося у Збаражі Тернопільської області. Аварія неподалік Тернополя могла мати страшенні наслідки. На щастя, ніхто не загинув. Однак, найбільше постраждав я. Мені, як Олександрові Матросову, довелося приймати основний удар на себе. Найголовніше те, що команда пережила сильний шок. Тим часом клуб Віталія Кварцяного пішов у відрив. Ліквідувати відставання ми не змогли.
- У сезоні – 90 «Буковина» отримала шанс потрапити у першу союзну лігу без перехідного турніру. Цією можливістю наша команда скористалася сповна…
- Дійсно, виступаючи у одній з буферних зон, ми виграли перше місце. Нам вдалося обійти таку сильну команду, як «Даугава» (Рига). А у першій лізі «Буковина» перемагала колективи «Нефтчі» (Баку), «Кайрат» (Алма – Ата), «Зеніт» (Санкт-Петербург)…
- Коли «Буковина» дебютувала у першій лізі, то прізвище Школьников не сходило зі шпальт газет, бо Ви виступили проти суддівського свавілля у футболі…
- Я не міг терпіти тоді, коли моїй команді, так би мовити, «знімали голову». Тому і повстав проти суддівського свавілля. До речі, судді, яких я критикував, «відзначилися» і в інших матчах. Не дивно, що їх відсторонили від суддівства.
«Тренерові важко працювати тривалий час в одній команді»
- Юхиме Григоровичу, у 1992 році Ви вперше залишили «Буковину». Що спонукало Вас до такого рішення ?
- Тренерові важко працювати тривалий час в одній команді. Мої колеги вважають, що зміна колективу йде на користь. Для того, щоби вирішувати серйозні завдання, фахівцеві треба докладати максимум зусиль. Це сильно впливає на стан здоров’я. Також багато хто звик до перших місць. А тоді, коли команда посідала місце нижче першого, то це вже вважалося провалом у сезоні. Зрештою, я відчув прохолодне ставлення до себе. Тому і почав шукати іншу команду. Я повернувся у вінницьку «Ниву». Нам вдалося за підсумками сезону – 92/93 здобути путівку у вищу лігу українського футболу.
- Відомо, що під Вашим керівництвом у вінницькій команді грали такі відомі футболісти, як Віталій Косовський, Олег Надуда, Олександр Горшков…
- Цей список можна продовжити. У «Ниві» також виступали Володимир Циткін, Олександр Гайдук, Сергій Нагорняк… От такий у нас був чудовий склад.
- До повернення у чернівецьку «Буковину» Ви попрацювали у «Тілігулі» з Тирасполя. Як потрапили у Молдову ?
- Президент «Тілігула» Григорій Корзун неодноразово кликав мене у свою команду. Однак, я плідно працював у Чернівцях і Вінниці. Тож на переїзд до Молдови не погоджувався. Врешті – решт, у 1994 році я приїхав у Тирасполь (є інформація, що тоді Школьников також мав запрошення з Житомира та Хмельницького – авт.). До речі, «Тілігул» виступав під моїм керівництвом у єврокубках. На жаль, нам не вдалося пройти кіпрську «Омонію».
«У 90-х роках полтавська «Ворскла» приїжджала на матчі з охороною»
- Напередодні другого кола сезону – 94/95 Ви вдруге прийшли у «Буковину», яка перебувала серед аутсайдерів першої ліги. Хто Вас цього разу запросив у Чернівці ?
- Моя тодішня команда «Тілугул» проводила матч у Бєльцях. Я знав, що наступного дня «Буковина» гратиме у Чернівцях. Тож приїхав на Буковину, де пішов на поєдинок чернівчан із макіївським клубом «Бажановець». Чернівецька команда поступилася з рахунком 0:1. Під час гри сидів навпроти урядової трибуни, де перебував голова Чернівецької державної адміністрації Іван Гнатишин. До мене підійшов міліціонер, який повідомив : «Юхиме Григоровичу, Вас запрошують на центральну трибуну». У перерві матчу Гнатишин сказав: «А чи не настав час повертатися у «Буковину» ? Давайте робити сильну команду. Я допоможу. Колектив повинен досягати максимальних результатів». Так я повернувся у Чернівці. А Гнатишин згодом поїхав послом у Молдову.
2009 рік. Юхим Школьников у Чернівцях.
- За підсумками сезону – 95/96 чернівецька «Буковина» посіла друге місце у першій лізі, а путівку в елітний дивізіон здобула «Ворскла» з Полтави. Відомо, що полтавському колективу допомогли великі фінансові можливості…
- Вже у 90 – х роках полтавська «Ворскла» приїжджала на матчі з охороною. Це для нас було у диковинку. Зрозуміло, що «Ворскла» мала великі фінансові можливості. Тому ми і поступилися першим місцем. Хоча в особистих зустрічах «Буковина» стала кращою. У Полтаві гра завершилася з нічийним рахунком 1:1, а у Чернівцях перемогли мої підопічні – 2:1. Переможний гол у чернівецькому поєдинку забив Денис Філімонов.
«У «Спартак» мене запрошував Микола Старостін»
- Юхиме Григоровичу, давайте поговоримо про Вашу кар’єру футболіста. Відомо, що Вас запрошували у титуловані команди. Зокрема, московський «Спартак». З яких причин Ви залишалися гравцем чернігівської «Десни» ?
- У «Спартак» мене запрошував Микола Старостін. Хоча моєї гри він не бачив. У 1965 році я у складі збірної України виступав у Індії, Бірмі та Таїланді. Наша команда зіграла пристойно. Зокрема, нам вдалося обіграти молодіжну збірну Індії – 3:0. Щодо моїх особистих показників, то я забив 8 голів. Думаю, що Микола Петрович дізнався про мене з радіорепортажів. Якраз тоді я розпочав зустрічатися зі своєю майбутньою дружиною Терезою Павлівною. Тож запрошення популярної команди не прийняв.
Мене також запрошували у харківський «Авангард». Представники цієї команди завітали у Чернігів, де розмовляли з моїми батьками. Обіцяли, що я матиму машину, гараж. Мав можливість перейти і у мінське «Динамо». І все ж, я залишився у Чернігові, бо у мене пішла гра за рідну команду. Мене добре приймали уболівальники, я грав перед друзями. Тому не хотілося щось змінювати у своєму житті.
«Під моїм керівництвом грав чемпіон Олімпійських ігор»
- Юхиме Григоровичу, знаю, що Вам іноді діставалося від журналістів…
- У моїй кар’єрі зустрічалися люди, які, м’яко кажучи, по голові мене не гладили. Деякі журналісти писали про тренера Школьникова статті, які коректністю не визначалися. Зокрема, Дорошенко з «Молоді України». Пан Дорошенко доводив те, що я є пройдисвітом. Адвокати підказали, що треба подавати до суду, бо це буде виграшна справа. Дорошенко перелякався та просив у мене вибачення. Зрештою, моя робота отримувала переважно позитивні відгуки, бо команди, де я працював досягали вагомих успіхів.
- Під орудою виступали гравці, які змогли потрапити у збірну СРСР, а також стати Олімпійськими чемпіонами. Розкажіть про цих футболістів.
- Під моїм керівництвом грав чемпіон Олімпійських ігор, гравці збірної СРСР. Олега Кузнєцова, який виступав у чернігівській «Десні», я за руку відвів у титулований клуб «Динамо». Олег провів багато матчів у збірній СРСР, став заслуженим майстром спорту. Не можу не згадати про Вадима Тищенка. Він із успіхом виступав у дніпропетровському «Дніпрі», переміг на Олімпійських іграх – 88 у Сеулі. На жаль, вже немає серед нас чудового захисника Вані Вишневського – блискучого гравця «Дніпра» та збірної СРСР.
- Де Ви зараз живете ?
- Останнім часом мешкаю у США, бо там перебуває моя родина. Живу неподалік від Брукліна у маленькому містечку Молотан. Моя дружина займається господарством, а донька працює адвокатом. Онук у спорт не пішов, однак вже знімається у дитячих фільмах. Ми йому кажемо: «Ти у нас артист театру і кіно». Мій онук чудово спілкується зі старшими людьми, веде себе розкуто. Я ж Америку не сприйняв.
- Чим Вам не сподобалася Америка ?
- Я не володію англійською мовою. А без знання мови там нема чого робити. У Америці усі люди зайнятті справою. Я ж залишався на самоті. У мене не було можливості з кимось поспілкуватися. Мені здавалося, що усе повимирало. Упродовж тижня я не міг навіть з кимось привітатися, посваритися, посміятися. А для мене спілкування – це усе. Зараз приїхав у рідну Україну. Тому я отримав можливість поспілкуватися зі старими друзями, поринути у вир футбольних подій. Це мені допомагає побороти хворобу. Ви, напевно, відчуваєте, що у мене є проблеми зі здоров’ям. Однак, думаю, що після нашої розмови Ви зрозумієте – Юхим Школьников є оптимістом.
Могила Юхима Школьникова у Вудбріджі (Нью-Джерсі, США).
«Ми з Назарієм Яремчуком були друзями»
- Коли Ви вирішили знову приїхати в Чернівці ?
- Коли через хворобу Паркінсона потрапив у шпиталь, то 31 січня (день народження Юхима Григоровича – авт.) мені телефонували багато хлопців. Я обіцяв, що обов’язково завітаю у Чернівці. Свою обіцянку я виконав. До речі, раніше я побував у Чернігові. А цього місяця також завітаю у Вінницю.
- Юхиме Григоровичу, відомо, що підтримували дружні стосунки з видатним співаком Назарієм Яремчуком ?
- Дійсно, ми з Назарієм Яремчуком були друзями. Яремчук приїжджав на тренування «Буковини», а після кожної гри ми їхали відпочивати на Цецино. Видатний співак завжди підтримував чернівецький колектив. На жаль, Назарій передчасно пішов із життя. Дружні стосунки у мене склалися також із Іво Бобулом і Павлом Дворським. Зрештою, Буковина завжди була багата на таланти. Тут є чудові спортсмени, співаки. Сподіваюся, що чернівецька команда підніметься вище. У такому місті, як Чернівці мусить бути великий футбол. На Буковині я провів незабутні роки. Тому я вже давно вважаю себе Вашим земляком...
Довідка «ЧС»
Юхим ШКОЛЬНИКОВ народився 31 січня 1939 року. Майстер спорту. Заслужений тренер України. Виступав у команді «Десна» (Чернігів) – 1960 – 1968. Тренував команди «Хімік» (Чернігів), «Десна» (Чернігів), «Нива» (Вінниця), «Буковина» (Чернівці), «Тілігул» (Тирасполь, Молдова), «Полісся» (Житомир). Був старшим тренером команди «Система – Борекс» (Городянка). Працював начальником команди ФК «Черкаси» та спортивним директором чернігівської «Десни».
Помер 3 вересня 2009 року в США.
Тренерські досягнення Юхима Школьникова :
Чемпіон УРСР серед колективів фізкультури (1970)
Бронзовий призер чемпіонату УРСР серед колективів фізкультури (1976)
Чемпіон УРСР – друга ліга СРСР (1984, 1988)
Срібний призер чемпіонату УРСР – друга ліга СРСР (1982, 1985, 1989)
Бронзовий призер чемпіонату УРСР – друга ліга СРСР (1983)
Переможець турніру серед команд західної зони – друга ліга СРСР (1990)
Переможець турніру серед команд першої ліги (сезон – 1992/1993)
Срібний призер турніру серед команд першої ліги (сезон – 1995/1996)
Переможець турніру серед команд другої ліги (1996/1997, 2000/2001)
Володар Кубка другої ліги України (2000/2001).
Травень 2009 р.
