«ЧернівціСпорт» скористався нагодою поспілкуватися з Давідом. Співрозмовник поділився своїми враженнями від виступів у «Стрібі», а також розповів про свої перші кроки у тренерській роботі. 

«Від «Стріби» залишилися найкращі спогади»

- Які у Вас враження від баскетбольного заходу, який відбувається зараз у Чернівцях ? 

- Я нещодавно приїхав у Чернівці. Навчаюся тут у Чернівецькому національному університеті. Зустрів тренера Геннадія Водовоза, який сказав, що організовується баскетбольний табір для усіх вікових груп. Не очікував того, що у Чернівцях може таке бути. Звісно, що запропонував свою допомогу. Проведення такого заходу оцінюю тільки позитивно. Це піде на користь буковинському баскетболу. А для дітей – це просто шикарно. Якщо подібні заходи відбуватимуться кожного року, то це великий плюс. 

- Що можете сказати про період, які провели у чернівецькій «Стрібі» ? 

- Де тільки я не пограв… У «Стрібі» я грав два роки. У мене залишилися найкращі спогади. Я досі спілкуюся з хлопцями. Прикро лише те, що це не протрималося далі.

- З яких причин, нам Вашу думку, «Стріба» припинила існування ? 

- Я не хочу щось на когось наговорювати. Сталися якійсь організаційні проблеми. Були і фінансові проблеми. Гроші потрібні на проведення турів, виїзди… Я вже мовчу про зарплату хлопцям. Для виступу на серйозному рівні необхідно мати міцні фінанси. Тож вважаю, що основна причина зникнення «Стріби» - фінансові проблеми. Більше нічого. 

- Чим запам’яталися виступи за молдовський колектив СДЮШОР №2- «Файарбол» (Бендери)  та БК «Кіровоград» ? 

- Коли у Чернівцях розпалася  команда, то треба було десь догравати сезон. Ми поїхали у Молдову з Денисом Єлисевичем у Молдову просто дограти сезон. Це був теж своєрідний досвід. А у Кіровограді команду створювали, так би мовити, з нуля. Ми виступали у першій лізі України та виграли її. Потім була вища ліга. Звісно, що там є свої плюси і мінуси. У «Кіровограді» було добре. А у «Стрібі» було ще краще. 

«Грав проти баскетболістів, яких раніше бачив лише по телевізору» 

- Чим запам’яталися виступи за команду «Віта» (Тбілісі) в Єдиній лізі ВТБ ? Які спогади залишилися від матчів проти таких колективів, як ЦСКА (Москва)… 

- Спочатку я приїхав на перегляд. Вийшло так, що мене залишили. У мене був маленький шок. Я грав проти баскетболістів, яких раніше бачив лише по телевізору. Серед них – Мілош Теодосіч, Нандо де Коло, Кайл Хайнс… Такі гравці! Зізнаюся, що спочатку це був шок. Вийшло так, що тренер поставив мене у старті. Я тримав особисто Нандо де Коло (перший в історії московського ЦСКА французький баскетболіст, виступав у НБА, чемпіон Європи – 2013-авт.). Ще кілька місяців тому я спостерігав за майстерністю цього баскетболіста по телевізору, а через певний час мені довелося його тримати особисто. Такі команди, як «Локомотив-Кубань», «Нижній Новгород», «Німбурк», «Астана», «Цмокі-Мінськ» - це дуже високий рівень. Я подивився на те, що таке справжній професійний баскетбол і до чого усім треба прагнути. 

- Чим зараз займаєтеся ? 

- Зараз я виступав у чемпіонаті Грузії А-ліга. Ми виграли А-лігу та перейшли у Суперлігу. Команда, за яку я граю, має свою баскетбольну школу. Там працюю тренером. У мене є дві групи дітей – початківців переважно 2008-2009 років народження. Тож працюю тренером і граю у баскетбол. Можна сказати, що намагаюся грати (сміється -авт.). 

- Якщо у Чернівцях буде сильна баскетбольна команда, то Ви приймете пропозицію пограти на Буковині ?

- Мені вже надходили пропозиції від  БК «StarLife-Чернівці». Були такі розмови. Я зараз не бачу того, чим зможу реально допомогти. Можна сказати, що відхожу від активного спорту. Зараз я прагну розвивати себе у тренерській роботі. Я вже отримав ліцензію першої стадії. Тепер можу возити на турніри команди U14. До речі, є три стадії. Якщо отримаю усі три стадії, то представники нашої школи обіцяли відправити у Сербію. Там можна отримати ліцензію ФІБА.

А приїхати сюди та грати на серйозному рівні… Я вже далекий від таких кондицій. Зрештою, якщо знадобиться мій досвід, то я тільки зрадію такій пропозиції. Подивимося на те, як усе буде розвиватися далі. Майбутнього ніхто не знає.

- Знаю, що у Вас спортивна родина… 

- Моя дружина (друга половинка Давіда Майсурадзе – буковинка Ірина Микитюк – авт.) – легкоатлетка (потрійний стрибок). Вона представляє Грузію та у місцевому чемпіонаті була поза конкуренцією.

Дружина також виграла чемпіонат в Азербайджані, а кілька днів тому посіла третє місце на комерційному турнірі у Франції. Ці змагання відбувалися неподалік від Парижу. Згодом дружині надійшло запрошення з Німеччини. Якщо не помиляюся, то у Дюссельдорф.

- Які Ваші побажання людям, які прагнуть розвивати буковинський баскетбол ? 

- Побажання – лише найкращі. Я бачу те, як старається чернівецький тренер Геннадій Водовоз. Є люди, які допомагають, однак Буковині не вистачає сильного баскетболу. Я пам’ятаю те, як усе розпочиналося у «Стрібі». Все йшло, йшло, а потім обірвалося… Я тут вже з 2008 року. У Чернівці приїжджаю як у рідне місто. Добре, що проводяться заходи, однак ще більша увага до баскетболу не завадить. Якщо у Чернівцях буде сильна команда, то я тільки буду радий цьому. Повинні бути і дитячі команди. Тим більше, що Вам рукою подати до Румунії, Болгарії, Польщі…Треба постійно розвиватися.