Зараз Максим працює тренером команди «Полісся» (Житомир), яка 19 серпня зіграє з чернівецькою «Буковиною». Напередодні матчу «Буковина» - «Полісся» нам вдалося поспілкуватися з Максимом Калиниченком.
«Створюємо моменти, однак голів не забиваємо»
- Максиме, у міжсезоння склад «Полісся» поповнили досвідчені гравці, однак зараз житомирська команда перебуває у нинішній частині турнірної таблиці. Що не вдається Вашій команді на старті сезону ?
- Насправді нам не вдається багато. Є об’єктивні та суб’єктивні причини. Не хочеться це на когось скидати. Команда сама залізла у таку ситуацію. Зараз нічого страшного немає. Все лише розпочинається. Ми нібито створюємо моменти, однак голів не забиваємо. Сподіваюся, що ми усе це переборемо та ситуація нормалізується. А поки що відбувається не те, що планувалося. Зрештою, у майбутнє дивимося з оптимізмом.
- За «Полісся» зараз грають екс-футболісти «Буковини» Олег Мозіль, Павло Іванов, Євген Немтінов та Андрій Шишигін. Як оцінюєте гру цих виконавців ?
- Оцінювати ще зарано. Якщо вони у нас в команді, то ми на них розраховуємо. А там - побачимо. Іванов із Мозілем повинні не пропускати. А Немтінов із Шишигіним мають за можливістю забивати. Усе поки що нормально. Хлопці, так би мовити, «притираються» один до одного. Футболісти звикають до наших вимог. Зараз усе перебуває у стадії становлення.
- Перед «Поліссям» стоїть завдання потрапити у першу лігу ?
- Звичайно. Ми усе чудово розуміємо. Наша команда розраховувала на інший старт. Ми чомусь не можемо забити гол. Це насторожує.
«Був на перегляді у «Спартаку» практично три місяці»
- Як Ви розпочинали свою футбольну кар’єру ? Як потрапили у «Дніпро» ?
- Це вже було понад 20 років… А може і більше… Я вже не пам’ятаю те, як усе було… Закінчив спортінтернат, приїхав із тренером у другу команду. Усе просто. А там усе пішло крок за кроком.
- Велику роль у Вашому становленні як футболіста, напевно, зіграв В'ячеслав Грозний…
- Дійсно, він відіграв велику роль. Перші кроки у великому футболі я зробив при В'ячеславові Грозному. Я взяв багато від нього у тренерській справі. Є речі, які я досі пам’ятаю та намагаюся їх використовувати.
- У 2000 році Ви стали гравцем «Спартака». З яких причин обрали московську команду ? Чи були у Вас тоді інші пропозиції ?
- Пропозицій вистачало. Зрештою, від таких пропозицій, як від «Спартака», не відмовляються. Московський «Спартак» був один із двох клубів на пострадянському просторі, який любили мільйони. Як можна відмовитися від такої пропозиції …
- Вашому переходу у «Спартак» посприяв той же В'ячеслав Грозний ?
- Він запропонував. А посприяв, напевно, я сам собі. Я був на перегляді у «Спартаку» практично три місяці. Ніхто зі мною одразу нічого не підписував.
- Ви казали, що вболівали за київське «Динамо», однак Вам краще підходив стиль гри московського «Спартака»…
- За «Динамо» вболівали усі, однак не усі за нього грали. У «Спартаку» також грали не усі, однак мій стиль, моя комплекція менше підходили до тодішньої київської команди. Тому усе, напевно, логічно.
- Ви провели у «Спартаку» вісім років. Чим, насамперед, запам’ятався цей період ?
- Було усе – хороше та погане. «Спартак» - це левова частина моєї футбольної кар’єри. Згадувати погане не хочеться. Звісно, що згадується найкраще – чемпіонство, Ліга чемпіонів. Зрештою, у національну збірну України я потрапив зі «Спартака». Усе те, що у моїй кар’єрі було хороше, можна згадати за часів моїх виступів у спартаківській команді.
«Чемпіонат світу - це окрема віха кар’єри»
- У складі національної збірної України Ви стали чвертьфіналістом чемпіонату світу – 2006. Які спогади залишилися про цей успіх ?
- Були дуже яскраві враження. Думаю, що найяскравіші у футбольній кар’єрі. Ті хлопці, які молодші, вже пограли на представницьких змаганнях, а тоді це був прорив. Це було щось недосяжне. Я про це і мріяти не міг. Зрозуміло, що чемпіонат світу - це окрема віха кар’єри.
- Під час історичного для національної збірної України чемпіонату світу з'явилася інформація, що Вами цікавився титулований англійський клуб «Манчестер Юнайтед». Це правда ?
- А Бог його знає… Це таємниця покрита мороком.
- Ви завершували кар’єру футболіста в українських командах «Дніпро» і «Таврія». Чим запам’ятався цей період ?
- «Дніпро» був тоді з амбіціями. Якщо би не біполярний світ між «Динамо» та «Шахтарем», то при інших розкладах могли би, напевно, поборотися і за чемпіонство. А потім з'явився «Металіст» Ярославського. У «Дніпрі» також був дуже хороший час, який пригадаю із теплотою. Я грав у хорошому колективі.
Щодо «Таврії», то спочатку усе було гаразд, а потім – усе гірше і гірше… Зрештою, усе закінчилося цим «референдумом» у Криму. Усе це відбувалося на моїх очах. Це залишило поганий відбиток. На жаль, «Таврія» - це той момент, коли запам’яталося погане. Я нічого не можу сказати про людей, які працювали у клубі, однак пам’ятається те, що відбувалося на моїх очах у самому Криму, а це асоціюється, на жаль, саме з «Таврією».
«Рівень другої ліги став зрозумілішим»
- Чи одразу вирішили стати тренером ?
- Я пішов на навчання. А тут з'явилася можливість попрацювати помічником Олександра Призетка у «Металісті». Далі він трохи попрацював самий. А потім я знову до нього приєднався. Подивимося на те, що з цього вийде.
- Як Вам рівень другої вітчизняної ліги ?
- Рівень другої ліги став зрозумілішим. Навесні я менше розумів те, що нас очікує. Думаю, що цього сезону наша група стала сильнішою. Вона і так була сильнішою, аніж група «Б». А зараз додалися «Минай», «Калуш», «Черкащина – Академія». Ці команди, як для другої ліги, серйозно укомплектовані. Буде дуже цікаво. Єдине, що не вистачає глядацького інтересу. Те, що люди не ходять на футбол – трагічно.
- Ваші побажання буковинцям…
- Хочу побажати удачі. Звісно, що тільки не у завтрашньому матчі (розмова з Максимом Калиниченком відбувалася 18 серпня – авт.)… Ви вже не ображайтеся. Зрештою, я до всіх ставлюся з великою повагою. Те що Ви заробите, то і буде. Тому треба працювати. Вболівальників хочу закликати ходити на стадіон. Без уболівальників – це не футбол. Це лише продукт, який нагадує футбол.
Довідка «ЧС»
Максим КАЛИНИЧЕНКО народився 26 січня 1979 року в Харкові. Футболом займався у харківській ДЮСШ №7 (Харків) та Харківському спортінтернаті. Виступав за команди «Дніпро» (Дніпро), «Спартак» (Москва, Росія), «Таврія» (Сімферополь).
За національну збірну України провів 47 матчів (4 голи).
Був тренером харківського «Металіста». Зараз працює тренером команди «Полісся» (Житомир).
Досягнення:
Чвертьфіналіст чемпіонату світу: 2006
Чемпіон Росії: 2000, 2001
Володар Кубку Росії: 2003