У турнірі взяла участь команда Комітету арбітрів Асоціації футболу Львівської області. У складі цього колективу на Буковину завітав відомий у минулому футболіст і арбітр Едуард Валенко. 

Едуард Анатолійович поділився із порталом «ЧернівціСпорт» враженнями від турніру та пригадав своє футбольне життя. 

- Едуарде Анатолійовичу, які Ваші враження від турніру пам'яті Петра Кобичика ?

- Це перший турнір пам'яті Петра Дмитровича. Я його дуже добре знав. Петро Кобичик був дуже приємною та порядною людиною. Петро Дмитрович завжди міг допомогти, щось підказати. Він часто був у нас делегатом матчу та завжди надавав нам підтримку. Коли нам запропонували приїхати на турнір, то я не міг не завітати у Чернівці.

- Поговоримо про Вашу кар'єру гравця. Ви грали проти «Буковини» за хмельницьке «Поділля», херсонський «Кристал» та часто забивали чернівецькій команді...

- Виходило так, що я часто забивав «Буковині» саме у Чернівцях. А колись мене запрошував у «Буковину» відомий тренер Олександр Павленко. Він приїхав до моїх батьків у Львів та запрошував у команду. А я якраз був у лікарні - робили операцію з видалення апендициту. Зрештою, у Чернівці я не поїхав, а грав за «Поділля».

У ті часи у Чернівцях була сильна команда. За «Буковину» грали такі футболісти, як Віктор Олійник, Віктор Мглинець, Іван Гакман...Була і у Чернівцях сильна команда ветеранів, яка ставала чемпіоном України.

У команді «Зоря» (Бєльці) грав разом із Дмитром Білоусом. Це було у 1991 році. Ми жили в одній кімнаті. Дмитро був хорошим футболістом. У нас у команді він грав півзахисником та постійно налаштовував колектив на боротьбу.

- Пригадується 1989 рік. Тоді Ви грали за херсонський «Кристал». Ваша команда поступилася у Чернівцях із рахунком 3:4, однак Ви знову відзначилися результативною грою...

- Якщо пригадуєте, то тоді за нас грали Юрій Максимов, Юрій Мартинов, які потім виступали за національну збірну України.

- Коли Вам було за 30, то у сезоні-1993/94 Мирон Маркевич запросив Вас у львівські «Карпати». Чим запам'яталися виступи у вищій лізі чемпіонату України ?

- Тоді я товаришував з Іваном Гамалієм. Ми грали за ФК «Львів» та вже завершували кар'єру гравця. Ми грали матч Кубку України з командою вищої ліги «Кремінь» (Кременчук). Після цього матчу приїхав Мирон Маркевич та разом із Валентином Ходукіним запропонував нам із Іваном перейти у «Карпати», яким тоді не вдавалося вийти з кризи. Нам вдалося допомогти команді вийти з небезпечної зони та успішно завершити чемпіонат. 

- Едуарде Анатолійовичу, що Вас спонукало стати арбітром після завершення кар'єри гравця ?

- Нічого не спонукало. З арбітрами у мене були не дуже приємні стосунки. Я був не дуже приємним для арбітрів футболістом. Однак коли приїхав зі Швеції, то думав про те, чим буду займатися. А мій брат Андрій сказав, що вже став арбітром. Згодом прийшов у Львівську федерацію футболу, поспілкувався з Богданом Карп’яком та став арбітром.

Спочатку було важко, однак тоді існувало таке правило, що колишні футболісти, які грали у командах майстрів, можуть залучатися до матчів всеукраїнського рівня. Потихеньку досудилися і до Прем'єр-Ліги.

- Ваші привітання буковинцям у святкові дні...

- Хочу привітати зі святами, насамперед, ветеранів футбольної команди «Буковина», а також буковинських арбітрів. Бажаю здоров'я та усього найкращого. 

Довідка «ЧС»

Едуард ВАЛЕНКО народився 21 лютого у Львові. Розпочав грати на професійному рівні у 1978 році. Грав за команди «Карпати» (Львів), «Поділля» (Хмельницький), «Кристал» (Херсон), «Нива» (Бережани), СКА «Карпати» (Львів), «Кристал» (Херсон), «Зоря» (Бєльці), «Галичина» (Дрогобич), ФК «Львів», АІК (Аппельбо, Швеція), «Цементник-Хорда» (Миколаїв).

Єдиний гравець в історії львівських «Карпат», який грав за команду у вищій лізі чемпіонату СРСР та України.

Після завершення кар'єри гравця став арбітром на лінії. Разом із братом Андрієм Валенком працював помічником арбітра у першій лізі, Прем'єр-Лізі, а також у фіналі Кубку України.