Портал «ЧернівціСпорт» скористався нагодою поспілкуватися з гравцем. 

- Україна протистоїть воєнній агресії з боку росії. Як ти сприймаєш те, що відбувається у нашій країні ?

- Війна для мене - це не нове. У 2014 році у Донецьку були бойові дії, і я залишив рідне місто. Я приїхав у Дніпро, де було спокійно. Коли розпочалася війна я, звісно, трохи злякався. Зрештою, я зрозумів те, що мені треба робити. Зараз усі люди розуміють, що в Україні відбувається найгірше з того, що може статися. Важко усвідомити, а також пояснити дітям, що у нашій державі - війна. Дуже важко...

- Твоє рідне місто - Донецьк. Переконаний, щоби ти хотів найближчим часом зіграти на Батьківщині...

- Моя найзаповітніша мрія - грати у рідному Донецьку. Хочу повернутися додому. Цього прагне будь-яка нормальна людина. Хочеться бути там, де зробив перші кроки у житті, прагну побачити своїх друзів. Мрію приїжджати у Донецьк та показувати друзям, коханій дівчині те, що в Україні є таке чудове місто. На жаль, зараз є те, що є. Будемо сподіватися на краще.

- Як ти розпочинав свій шлях у баскетболі ?

- Мій старший брат також займався баскетболом. Мені ж було цікаво займатися тим, чим старший брат. А згодом баскетбол став змістом мого життя. Першим моїм тренером стала Ірина Насєдкіна. Хочу передати вітання Ірині Миколаївні.

- Що відчував тоді, коли дебютував за БК «Дніпро» ?

- Це було 6 років тому. У перших матчах був мандраж. Я був не схожий на себе. Був ще дитиною... Були відчуття, що я вже потрапив на інший рівень. Я грав з такими баскетболістами, як Олександр Мішула, Станіслав Тимофєєнко...Ці гравці були для мене кумирами.

Дніпро - це мій другий дім. Команда з Дніпра дала мені можливість стати тим гравцем, якого зараз усі знають.  

- Ти виступав за словенську команду «Олімпія» (Любляни). Які враження залишилися від гри у Словенії ?

- Найскладніше, що для мене було - адаптація. Зокрема, не знав мови. Спочатку я там грав півроку. Тоді мені було важко на тренуваннях і під час матчів. Мені люди щось казали, а я не розумів, що треба робити. Зрештою, нам вдалося стати чемпіоном Словенії та посісти у чемпіонаті другу сходинку.

- На тебе вже звернули увагу команди НБА...

- Звісно, що я прагну грати в НБА. Коли поїхав останнього разу, то це був дуже невдалий досвід. Я захворів на коронавірус. Думаю, що зараз я можу проявити себе. Все залежить від мене. Яка команда мене запросить, туди і поїду.

- Щоби ти хотів побажати українцям ?

- Хочу побажати, насамперед, мирного неба над головою. Зараз у людей важкий період у житті. Бажаю якомога якнайшвидше з нього вибратися. Діти, які нещодавно народилися не розуміють того, що відбувається. Це найстрашніше для батьків. Вірю у те, що війна незабаром закінчиться.

Довідка «ЧС»

Іссуф САНОН народився 30 жовтня 1999 року в Донецьку.

Мати баскетболіста - українка, батько - з Буркіна-Фасо.

Відомий за виступами у командах «Дніпро» (Дніпро), «Олімпія» (Любляна, Словенія).

На юнацькому Євробаскеті 2017, який відбувся у Словаччині, став другим за результативністю (19,3 очка за гру) та першим за перехопленнями (3,4 за гру).

Влітку 2018 року був обраний у другому раунді драфту НБА під загальним 44-м номером командою «Вашингтон Візардс». Зіграв за «Вашингтон Візардс» у Літній лізі НБА у Лас-Вегасі.

6 лютого 2020 року драфт-права на Санона були обміняни до «Нью-Йорк Нікс». 27 листопада 2020 року права перейшли до «Х'юстон Рокетс».

Чемпіон Словенії : 2017/18

Срібний призер чемпіонату Словенії: 2018/19

Олексій МАМЧУК, «ЧернівціСпорт»