Його вихованці виступали не тільки у чернівецькій «Буковині», але й у московському ЦСКА, київському «Динамо», а також національній збірній України. Цьогоріч Михайлові Гнатовичу виповнилося 70 років. У нашій розмові Михайло Мельник розповів про свою кар'єру футболіста та згадав своїх найкращих вихованців.

«У Львові моїм тренером був чудовий фахівець Сергій Шапошников»

- Михайле Гнатовичу, як розпочинався Ваш шлях у футболі?

- Я все життя у футболі. Мені вдалося відбутися, як футболістові. Грав спочатку за дитячі команди, а потім одразу за дорослі колективи. У 1960 році відомий тренер Йосип Ліфшиць запросив мене у колектив «Авангард» (Чернівці). До речі, те, що місцеві футболісти потрапляли у команду майстрів було рідкісним явищем. І все ж, мене та Валерія Семенова взяли у «Авангард». Ми трохи пограли, закріпилися у команді.

- Вашим першим тренером був Віктор Нікіфоров. Розкажіть про цю людину…

- Пригадую, що Віктор Нікіфоров давав м'ячі, насамперед, дітям, а не команді майстрів. Він - одесит. Мав чудове почуття гумору.

- Ви також відомі за виступами у львівському СКА. Як потрапили у цю команду?

- Наприкінці 1962 року мене забрали в армію. Я поїхав у Львів, де виступав за СКА. У цій команді моїм тренером був чудовий фахівець Сергій Шапошников. Тоді у Львові зібрали блискучий колектив. Зараз так у футбол ніхто не грає. У команді виступали Володимир Капличний, Тарас Шулятицький, Степан Варга... За два роки Сергій Шапошников, так би мовити, «ліпив» колектив із молодих футболістів. А потім хлопці грали у великий футбол. Я запитував у Сергія Йосиповича: «Яка для Вас найкраща команда ? ЦСКА ?». Він казав: «Мішуля, про що ти говориш ? Найсильніша моя команда – львівський СКА».

«У 1969 році до нас завітав «Дніпро» на чолі з Лобановським»

- Ви також трохи пограли у сімферопольській «Таврії». Чим запам'ятався виступ у Криму?

- На жаль, у 1965 році зазнав травми. Тому і була невелика пауза у виступах. Потім грав у сімферопольській «Таврії». Адміністратором кримського колектитву тоді був Анатолій Заяєв. «Таврію» тренували інші фахівці. У Криму я був півроку. Там до мене ставилися гарно та пропонували залишитися. Я втік, бо хотів повернутися в Чернівці. Прагнув того, щоби у Чернівцях була сильна команда. Мені ж того часу пропонували грати за «Таврію», львівські «Карпати», московський «Спартак»…

Вважаю, що наприкінці 60-х років на Буковині була чудова команда – Валерій Колбасюк, Петро Кобичик, Леон Грос, Федір Чорба... Навколо нас і створювався боєздатний колектив. Звісно, що підтягувалися і нові футболісти. Єдине те, що у нас не було хорошого тренера. Якщо би у нас тоді працював сильний наставник, то можна було створити, так би мовити, атомну команду.

Пригадую те, як у 1969 році до нас завітав дніпропетровський «Дніпро» на чолі з Валерієм Лобановським. У «Дніпрі» виступало багато хороших футболістів. Зокрема, ворота дніпропетровської команди захищав Володимир Пільгуй – відомий голкіпер московського «Динамо» та збірної СРСР. На жаль, через важкі травми мені довелося завершити виступи на футбольному полі. Треба було лікуватися півроку. Мені не хотілося обманювати себе та інших. Якщо би мене лікували зараз, то міг би поновитися та пограти ще три – чотири роки. А може і більше. На жаль, тоді не існувало можливості мене, так би мовити, поновити. А коли завершив виступи на футбольному полі, то отримав пропозицію стати старшим тренером при команді майстрів.

- У 1968 році чернівецька «Буковина», за яку Ви тоді виступали, стала срібним призером класу «Б». У додатковому матчі за чемпіонський титул наша команда поступилася тернопільському «Авангарду» - 0:2. Подейкують, що тут не обійшлося без закулісних ігор...

- Це правда. Коли перший матч у Тернополі завершився унічию, то нас змусили грати ще одну зустріч у цьому місті. Для чого? Для того, щоби ми програли. На мою думку, у той час було все нечесно. Тоді тернопільську команду підсилили на одну гру. Зокрема, з Києва взяли відомого захисника Володимира Щеголькова. Було таке...

«З моїх вихованців можна створити потужну команду»

- Ви виховали багато футболістів, які з успіхом виступали на професійному рівні. Кого вважаєте своїм найсильнішим вихованцем ?

- Сергія Пасечника. А потім йдуть Віктор Хлус, Олександр Бойко, Сергій Шмундяк, Іван Гакман, Ігор Заводчиков, Віктор Максимчук, Роман Угренчук, воротарі Володимир Нікітін, Василь Мудрей... З моїх вихованців можна створити дуже потужну команду.

- Ви згадали про Сергія Пасечника, який виступав у «Буковині», львівському СКА та московському ЦСКА. Цьому гравцеві повністю реалізувати себе завадили травми…

- Так. Він також був капітаном збірних клубів СРСР. Потім у залі він «зламався». Він мені телефонує, а у нього – гіпс. Йому усі зв’язки замінили… Ось так. Зараз Сергій мешкає у Москві.

- Коли ми спілкувалися з Олександром Бойко, то він зазначив, що його запрошували у луганську «Зорю», однак Ви сказали своєму вихованцеві: «Ти повинен грати лише в київському «Динамо»...

- Дійсно, я казав Олександрові Бойкові: «Будеш грати лише у Києві». Будемо відвертими: при Валерієві Лобановському у Києві була дуже потужна команда. Зрештою, київське «Динамо», то є київське «Динамо».

- Серед Ваших вихованців є відомий буковинський нападник Борис Фінкель, який першим із наших земляків зіграв у офіційному матчі національної збірної України...

- У 1986 році я віддав Бориса Фінкеля, як молодого гравця, тодішньому наставнику «Буковини» Борису Розсихіну. У Фінкеля були швидкість та бажання. Треба вірити у футболіста та бачити те, що він прогресує. Він у мене грав праворуч у півзахисті, а потім нападника. Вибачте, але Борис Фінкель – перший буковинець, який зіграв у офіційному матчі національної збірної України. Пишаюся тим, що виховав такого футболіста, як Фінкель. Я кажу: «Є хороші футболісти, однак мій хлопець із бідної родини зумів потрапити у збірну». Гравець збірної України ! Так просто у збірну не запрошують.

- Відомий буковинський футболіст Олег Керчу теж Ваш вихованець...

- Скажу тобі: Олег Керчу – лише мій вихованець. До речі, він спочатку не вірив у те, що може заграти. Зрештою, у цій віковій групі у мене були сильніші вихованці. На жаль, у мене виникли сімейні проблеми – захворіла дружина. У такій ситуації я не міг допомогти хлопцям. Ще один мій вихованець – Сергій Рибак повинен був грати у вищій лізі. Врешті – решт, багато залежить від характеру футболіста, його працездатності та бажанні працювати над собою.

- Михайле Гнатовичу, якими є чинники Вашої успішної тренерської роботи ?

- Сила тренера у вмінні визначити те, що людина може. Зрозуміло, що коли гравець йде з юнацького футболу, то є важким моментом. Я ж намагався рекомендувати тренерам команд майстрів своїх вихованців. Зокрема, рекомендував наставникові «Буковини» Абраму Лерману такого відомого футболіста, як Віктор Хлус. Треба відчувати талант свого вихованця та своєчасно віддати талановитого хлопця у хороші руки.

- Михайле Гнатовичу, Ви багато років віддали буковинському спорту номер один. Переконаний, що Ви очікуєте на нові його здобутки…

- Хочу того, щоби буковинський футбол рухався уперед. Для цього необхідні не тільки гроші, але й наполеглива праця усіх людей, які пов'язані з футболом.

Довідка «ЧС»

Михайло МЕЛЬНИК народився 21 вересня 1943 року в Чернівцях. Майстер спорту. Виступав у командах «Авангард» («Буковина», Чернівці), СКА (Львів), «Таврія» (Сімферополь). У 1960 році першим серед чернівчан увійшов до юнацької збірної УРСР. Через 5 років у складі львівського СКА став переможцем класу «Б» (2 зона УРСР). А у 1968 році у лавах рідної «Буковини» здобув срібні нагороди класу «Б» (1 зона УРСР). Був старшим тренером груп підготовки при команді майстрів "Буковина", а потім - тренером однойменної ДЮСШ. У 1973 році входив у тренерський штаб «Буковини».

Про Михайла Мельника говорять:

Олександр Бойко:

— Мій чернівецький наставник Михайло Мельник сказав: "Сашко, ти повинен грати у київському "Динамо". А ще він написав листа наставнику юнацької збірної СРСР Лядину, про те, що є у Чернівцях такий футболіст Бойко, зростом 194 см. Тож у 1972 році я з'явився у збірній. Грав за другу команду, яка на турнірі в Ашгабаді здобула срібло. А перша збірна опинилася лише на п'ятій позиції. Згодом з'явилося запрошення від "Зорі" із Луганська (тоді Ворошиловград). Про це, звісно, сказав Михайлу Мельнику. А у відповідь почув: "Зоря" тобі не потрібна. Бо ти повинен грати у "Динамо". Врешті-решт, з'явився у столиці України. Коли відіграв у складі юнацької збірної проти болгар, і ми потрапили у фінальну частину чемпіонату Європи, мене забрали до Києва.

Віктор Хлус:

- Михайло Мельник – чудовий тренер, і я багато в чому завдячую саме йому. Я і зараз підтримую стосунки з Михайлом Гнатовичем. Я також співпрацював із футбольною школою "Буковина" і з моєю допомогою команда цієї організації відвідувала щорічний турнір "Gotia Cup", що проходить у Швеції.