«ЧернівціСпорт» поспілкувався з Володимиром. Поговорили про футбольне життя екс-гравця національної збірної України. 

«На жаль, часто-густо люди не розуміють, що таке футбол» 

- Володимире, коли Ви востаннє відвідували Буковину? 

- Здається, що сюди приїжджав двічі. Це було давно. Вперше, здається, приїхав у Чернівці тоді, коли «Буковина» грала у першій лізі. Я тоді грав за київське «Динамо-2». Тоді був практично повний стадіон. Була хороша атмосфера. Якщо не помиляюся, ми виграли 1:0, однак гра була важкою. Хочеться того, щоби чернівецька «Буковина» претендувала, принаймні, на вихід із першої ліги у Прем'єр-лігу. 

- Чи були у Вас пропозиції попрацювати головним тренером на клубному рівні ? Повідомлялося, що Ви мали запрошення від команди «Зірка» (Кропивницький)… 

- Пропозиції були. Необхідно усе зважувати. Завдяки Мирону Маркевичу, я відчув смак перемог. Я маю певний досвід, бо два роки попрацював у «Дніпрі», який виконував серйозні завдання у чемпіонаті України та на євроарені. Ліга Європи – це серйозний рівень. Щобільше, я здобув досвід під час роботи з різними тренерами. Єдине, що хочеться побачити зацікавленість з боку керівництва клубів, а також отримати можливість попрацювати. Я зустрічався, розмовляв. На жаль, часто – густо люди не розуміють, що таке футбол. Сьогодні у мене є можливість – я займаюся, а завтра… 

Повинна бути повага до вболівальників, до людей, які працюють. Треба нести відповідальність. Це – живий організм. Працював із Ігорем Суркісом, Ігорем Коломойським, Ринатом Ахметовим, Євгеном Геллером, а також Дмитром Фірташем та Сергієм Куніциним у «Таврії». Згадав людей, які вели цю справу. З різних причин, так би мовити, щось не зрослося, однак ці люди, принаймні, коли мали можливість, то допомагали футболові.  На сьогоднішній день я працюю тренером збірної України (U16).

«Мирон Маркевич дав мені дорогу у великий футбол» 

- Пам'ятаєте свій дебют на професійному рівні – у команді «Гарай» (Жовква) ? 

- Ми дебютували у КФК. За рік ми виграли КФК та потрапили у другу лігу. Ми вдало стартували та практично впродовж першого кола були лідерами. Тоді однією з команд лідерів був ЦСКА, який тоді очолював Володимир Лозинський. Наприкінці першого кола ми поступилися лідируючою позицією. У підсумку ЦСКА вийшло у першу лігу. 

- Як Ви потрапили у львівські «Карпати»? 

- Для усіх хлопців, які займалися футболом першою, напевно, була команда «Карпати» (Львів). Звісно, що хотілося захищати її кольори. Мені здається, що вперше з батьками я потрапив на стадіон у 5 років. У мене було велике бажання приходити на стадіон і дивитися матчі. Я, так би мовити, загорівся футболом та розпочав ходити у дитячо-юнацьку спортивну школу. 

А коли грав у другій лізі, то Мирон Маркевич і скаути спостерігали за гравцями. Були у нас і товариські матчі проти львівських «Карпат». В одній із цих ігор Мирон Богданович мене побачив із часом запросив у львівські «Карпати». Так я і потрапив у вищу лігу. Мирон Маркевич дав мені дорогу у великий футбол. 

- З  яких причин Вам не вдалося закріпитися в основному складі київського «Динамо» ? 

- Давайте оцінимо ситуацію об’єктивно. Я потрапив спочатку у другу лігу, потім у «Карпати», а через 1,5 роки перейшов у київське «Динамо». На якомусь етапі я, можливо, ще не був готовим у психологічному плані. Я перейшов у «Динамо» у той період, коли київська команда потрапила у півфінал Ліги чемпіонів та якимось дивом не пройшла у фінал. Я був у запасі під час другої півфінальної гри «Динамо» проти «Баварії» на «Олімпіаштадіоні». Зрештою, тоді у київської команди була хороша пара центральних захисників, з якими важко було конкурувати. 

«Мені здається, що на чемпіонаті світу ми могли виступити ще краще» 

- Ваші кращі роки кар’єри гравця пройшли, напевно, у «Дніпрі»… 

- Я можу лише подякувати футбольній долі, що у кожній команді, у яку би я не переходив, то були найкращі часи за роки Незалежності України. Львівські «Карпати» здобули бронзові нагороди чемпіонату України, а київське «Динамо» потрапило у півфінал Ліги чемпіонів. 

А коли перейшовши у «Дніпро», то ця команда двічі стала бронзовим призером. Саме з дніпровського «Дніпра» я потрапив у національну збірну України. У збірну викликали і раніше, однак саме за часів виступів у «Дніпрі», я став основним гравцем національної команди. Нам вдалося вибороти путівку на чемпіонат світу. Після цього пропозицію зробив донецький «Шахтар». Я хочу подякувати Ринату Ахметову та Мірчі Луческу за те, що дали відчути смак Ліги чемпіонів. 

Потім була кар’єра у луганській «Зорі», пограв у «Говерлі». Ці команди вирішували діаметрально протилежні завдання. Чудовий період був у сімферопольській «Таврії». Дмитро Фірташ хотів розвивати клуб та хотів того, щоби «Таврія» потрапила у топ-четвірку чемпіонату. На жаль, з різних причин це, так би мовити, не зрослося. 

- Володимире, які чинники посприяли вдалому виступу національної збірної України на чемпіонаті світу – 2006 ? 

- Насамперед, це підбір футболістів. Тоді базовою командою був «Дніпро», яка впродовж трьох років складалася практично з українських гравців та весною продовжувала виступи у єврокубках. Плюс донецький «Шахтар», київське «Динамо», які грали у Лізі чемпіонів. Звісно, що у тренера був вибір. Тренер підібрав гравців під своє бачення. Ми розуміли те, що він від нас вимагає. Мені здається, що на чемпіонаті світу ми могли виступити ще краще. Зрештою, вважаю, що ми і так зіграли непогано. Потрапляння у вісімку кращих команд – великий успіх. 

- Ваші побажання буковинським уболівальникам… 

- Необхідно те, щоби на Буковині знайшлася та людина, яка взяла би під своє крило команду і вивела її у Прем'єр-лігу. Головне те, щоби існувала стабільність. Мені здається, що тут вже скучили за великим футболом. Хочеться того, щоби ті гравці, які захищатимуть кольори «Буковини», були гравцями національної збірної. 

Довідка «ЧС» 

Володимир ЄЗЕРСЬКИЙ народився 15 листопада 1976 року у Львові. Заслужений майстер спорту України. Виступав за команди «Гарай» (Жовква), «Карпати» (Львів), «Динамо» (Київ), «Кривбас» (Кривий Ріг), «Дніпро» (Дніпропетровськ), «Шахтар» (Донецьк), «Зоря» (Луганськ), «Таврія» (Сімферополь), «Говерла» (Ужгород). 

За національну збірну України зіграв 39 матчів (2 голи). 

У 2014-2016 роках – тренер ФК «Дніпро». 

Досягнення: 

Чемпіон України: 1999, 2000, 2008, 2010 

Віце-чемпіон України: 2009 

Бронзовий призер чемпіонату України: 1998, 2000, 2001, 2004 

Володар Кубку України: 1999, 2008 

Фіналіст Кубку України: 2000, 2004, 2009 

Володар Суперкубку України: 2008 

Володар Кубку УЄФА: 2009 

Фіналіст Суперкубку УЄФА: 2009 

Чвертьфіналіст чемпіонату світу: 2006