29 квітня 1992 року свій дебютний матч провела національна збірна України. Підопічні Віктора Прокопенка грали в Ужгороді з угорською збірною. Наші футболісти поступилися з рахунком 1:3. Переконані, що буковинці пишаються тим, що першим капітаном збірної України був уродженець Лужан Кіцманського району Чернівецької області Юрій Шелепницький. Тоді Юрій захищав кольори одеського «Чорноморця». Відомий гравець, який запам’ятався також за виступами у «Буковині» та турецьких клубах пригадав історичну для українського футболу зустріч.
«Для угорців було вигідно зіграти в Ужгороді»
- Юрію, як відбувалася підготовка до історичного матчу ?
- Тоді була створена Незалежна держава. Зрозуміло, що створили і Федерація футболу України, яка повинна входити у структуру ФІФА та УЄФА. У 1992 році зіграли скорочений чемпіонат України. Також існувала необхідність проведення матчів збірної України. А чи готувалися ми до гри з угорцями ? Як такої підготовки не було. Рішення щодо проведення матчу приймалося за десять днів. Було сформовано тренерський штаб, який визначив склад футболістів. До підготовки до гри залучили 20 футболістів.
- З яких причин матч Україна – Угорщина відбувся саме в Ужгороді ?
- Думаю, що, насамперед, через фінансові питання. Якщо вести гравців збірної Угорщини у Київ, то треба було взяти усі витрати на себе. Тоді Федерація футболу України не мала серйозних фінансових можливостей. Тому, напевно, зійшлися на компромісному варіанті. Для угорців було вигідно зіграти в Ужгороді. Наскільки мені відомо, до матчу з нами угорські гравці готувалися у Дебрецені чи Ньїредьгазі. А це 50-60 кілометрів від Ужгорода. В угорську збірну запросили легіонерів. Ця команда не потрапила на чемпіонат Європи – 92. Однак готувалася до світового чемпіонату – 94. Угорці проводили повноцінну підготовку. Ми ж зібралися у Києві, потренувалися після матчів Кубку України, а 28 квітня полетіли до Ужгорода.
- Кажуть, що деякі гравці, зокрема, Олег Саленко ставилися до нього несерйозно…
- Я, можливо, тоді так само сприймав цей матч. Цей матч необхідно треба було зіграти для того, щоби нашу збірну зарахували у сім'ю ФІФА. Не виключаю, що до матчі усі так ставилися. Зустріч в Ужгороді відбулася у ході чемпіонату. Як кажуть, «галопом по Європах». А вже зараз усвідомлюєш, перший матч збірної України - це історія нашої держави.
- Як Вас обирали капітаном національної збірної України ?
- Тоді базовою командою збірної України був одеський «Чорноморець», який тренував Віктор Прокопенко. «Чорноморець» у збірній представляло 8 гравців. Наскільки я пам’ятаю, київське «Динамо» делегувало у збірну 7 виконавців.
29 квітня 1992 року. Ужгород. Верхній ряд - Олег Лужний, Сергій Погодін, Сергій Беженар, Юрій Нікіфоров, Сергій Щербаков, Ігор Кутепов, Юрій Шелепницький. Нижній ряд - Сергій Третяк, Сергій Ковалець, Ілля Цимбалар, Олег Саленко.
Зрозуміло, що тренер орієнтувався на своїх гравців. В одеській команді капітаном був Юрій Нікіфоров. Йому запропонували стати капітаном і збірної. З якихось причин людина не захотіла одягти капітанську пов'язку збірної України. Мені ж коли запропонували стати капітаном збірної я, звісно, не відмовився. Для мене – це велика честь. Я був віце-капітаном «Чорноморця» та неодноразово виводив команду на поле. Тоді багато хто вважав, що це була рядова зустріч. Вже з плином часу розумієш, що хочеться ще неодноразово пережити такі футбольні миттєвості.
- Згодом Юрій Нікіфоров опинився у московському «Спартаку» та став гравцем збірної Росії…
- Значить були якійсь далекоглядні плани. Не виключаю, що вже тоді були якійсь дзвінки Юрію з Федерації футболу Росії. Тоді там велася робота щодо залучення у російську збірну кращих гравців з України та інших колишніх союзних республік.
- До речі, Ви могли стати не тільки першим капітаном національної збірної України, але й автором дебютного голу в її історії. Чи пригадуєте той момент, коли м’яч після Вашого удару влучив у стійку воріт угорців ?
- Дуже добре пам’ятаю якраз цей момент. На жаль, відеоінформації у нас залишилося обмаль. Я до цього часу не можу переглянути повний матч. Однак цей епізод і гол Івана Гецька у пам'яті залишився. Було би добре, якщо би вдалося забити той гол. Зрештою, зараз розумію: справедливо те, що перший гол збірної України забив уродженець Закарпаття Іван Гецько. У нього і так було відчуття несправедливості, що він не отримав місця у стартовому складі. Врешті-решт, він грав на Батьківщині та повинен був одразу виходити на поле.
- Що завадило збірній Україні досягти позитивного результату у матчі з угорцями ?
- Ми не готувалися до цієї гри. У нас не було зіграності. У нашій команді зібрали кращих футболістів, які тоді грали у чемпіонаті України. Легіонерів запросити не змогли. Якщо аналізувати гру, то ми трималися до того часу, поки у нас були сили – до 60-ої хвилини. Десь ми грали на рівних. У нас були моменти. А вже після 60-ої хвилини на перший план вийшов людський фактор. Десь накопичувалася втома. А за відсутності зіграності ми, так би мовити, «посипалися» та пропустили три м’ячі.
«Жалкую, що у мене не залишилося історичної футболки»
- Є інформація, що збірна України грала у резервній формі міланського «Інтера»…
- Так. Я завжди говорю про це. Якщо хтось думає, що це якійсь вигадки, то у мене зберігся костюм збірної України, де чітко видно герб клубу «Інтер» (Мілан).
- Чи залишилися у Вас футболка та капітанська пов'язка ?
- Ця форма була розрахована на дві зустрічі. Нам треба було повернути її після гри з угорцями. Дуже шкодую, що у мене не залишилося цієї історичної футболки. Хоча, якщо не помилюся, той же Іван Гецько віддав футболку своїм шанувальникам. Він міг не послухатися та не здати форму. Щодо капітанської пов'язки, то не пам’ятаю того, чи була така з літерою «К». Мені здається, що нам робили пов'язку з бинта чи наклеювали білий пластир. Я можу і помилятися.
- Давайте пригадаємо Віктора Прокопенка, який тренував збірну України у її першому історичному матчі…
- З цим тренером було працювати комфортно. Він був не тільки сильним фахівцем, але й хорошою людиною, яка у будь-якій ситуації міг поговорити з гравцем. Віктор Прокопенко був тренером і психологом. Після «Чорноморця» людина плідно попрацювала у «Шахтарі», волгоградському «Роторі». Кваліфікацію Віктора Євгеновича ставити під сумнів не можна. До речі, тоді на посаду наставника збірної були 7-9 кандидатів. Серед них – тодішній головний тренер «Буковини» Юхим Школьников, однак перевагу віддали Прокопенкові.
- Матч проти угорців став для Вас першим і останнім у складі національної збірної України. З яких причин Ви більше не отримували виклик у збірну ?
- Вже у ході першого чемпіонату України у мене було підписано попередній контракт із турецьким клубом «Трабзонспор». Збірна України їхала у США. Треба було їхати зі збірною. Довелося обирати: їхати зі збірною на виставкові ігри чи вирушати на передсезонну підготовку команди, з якою підписано професійний контракт. За цей контракт треба відповідати, за нього платяться гроші. Звісно, що обрав друге. Зрештою, я не казав, що у збірну не хочу їхати та залиште мене у спокої. Я їхав у професійний клуб, однак у будь-якого моменту був готовий допомогти збірній України. Я ж отримав ультиматум: або ти їдеш на турнір, або тебе у збірній більше не буде.
Потім усе це забулося. Були варіанти, коли мене у збірну могли запросити Микола Павлов, Олег Базилевич, однак через фінансові проблеми викликати гравця із закордонного клубу було накладно. Казали, що тримають цих футболістів на контролі, а награватимемо тих виконавців, які у нас так би мовити, під рукою. А той час коли будуть запрошені гравці, які грають за межами України, тоді так і не наставав…