Тренування відбуваються на майданчику КСОП «Буковина» (директор - Ігор Наболотний).
Майстер спорту міжнародного класу Світлана Бабуріна має вагомі досягнення у пляжному волейболі, яким займається з 2001 року. Серед досягнень Світлани: одинадцятиразова чемпіонка України, чотириразова володарка Кубку України, багаторазова призерка європейських турнірів - CEV Beach Volleyball Satellite, CEV Challenger.
У 2008 році (Клагенфурт, Австрія) Світлана Бабуріна у парі з Галиною Ошейко (виступали разом практично 10 років) вперше в історії українського пляжного волейболу посіли друге місце на A1 Grand Slam.
Приємно, що останніми роками зусиллями Чернівецької обласної федерації волейболу (Іван Васкан, В'ячеслав Цуркан) у нас відбуваються чемпіонати міста з олімпійського виду спорту. Думається, що приїзд титулованої спортсменки у Чернівці дасть новий поштовх розвиткові пляжного волейболу на Буковині.
А поки що ми поспілкувалися зі Світланою Бабуріною, яка розповіла про те, як вони із чоловіком дісталися Чернівців, а також поділилася думкою щодо розвитку пляжного волейболу в Україні.
«З 24 по 26 лютого сиділи у погребі»
- Де Вас застав початок війни ?
- Війна нас застала у Києві. 24 лютого, о 5 ранку, був перший вибух. Мій чоловік Костянтин спав. Спочатку я нічого такого не подумала. А вже коли стався другий вибух, то у нас затряслися вікна. Впродовж 10 хвилин було 5 вибухів. Тоді стало зрозуміло, що це війна. Я розпочала шукати інформацію у соцмережах. Тоді і прочитала, що путін оголосив нам війну.
У мого чоловіка сестра живе під Києвом - їхати приблизно 10 хвилин. Ми вирішили туди поїхати. З 24 по 26 лютого ми сиділи у погребі, бо тоді були вибухи. Поруч стояли наші ППО. Ми тоді взагалі не знали те, хто звідки стріляє. Вони розпочали бити по ТЕЦ у тому районі, де ми проживаємо. Ми взагалі не розуміли те, що відбувається.
А вранці 26 лютого я зателефонувала до свого тренера та дізналася про те, які у них справи. Він вже виїхав на захід України. А тоді вже розпочали розбивати дороги з Києва. Тож ми не знали те, яким шляхом виїхати. Тренер розповів про те, як вони проїхали.
«До Чернівців їхали добу»
- Як Ви потрапили у Чернівці ?
- У Чернівцях живуть мої троюрідні сестри. Коли все розпочалося, то вони писали про те, щоби я приїхала до них. На житомирській трасі міст вже було перебито. Нам розповіли про те, як їхати від села к селу. Їхали у Чернівці добу. Довго стояли під Кам'янець-Подільським. Стояли 11 годин. Виїжджали багато людей. Тому був великий наплив авто. Зрештою, дісталися Чернівців, де живемо вже два місяця.
- Ваші враження від Чернівців...
- Враження - чудові. У перші дні ми нічого не розуміли. Ми боялися звуків тролейбуса. Вони схожі на звук ракет. Перші два тижні ми боялися цих звуків. Син взагалі не виходив на вулицю. Здається, що ми мало просиділи, однак все одно усі ці вибухи зіграли свою роль.
Згодом ми випадково зустріли Ігоря Кузьмовича (ВК «Ельдорадо» - авт.). Я побачила на дорозі машину з волейбольною наклейкою. Постукала у машину з надією на те, що у ній можуть бути, так би мовити, споріднені душі. Виявилося, що так і є. Ігор познайомив нас з президентом Чернівецької обласної федерації волейболу Іваном Васканом.
Ми потрохи почали виходити у місто. Чернівці - чудове місто. Я вперше у Чернівцях. Хоча я багато куди їздила. Чернівці дуже компактне місто.
Я родом із Чорноморська, де живе мій батько. А у Києві живу вже 22 роки. Чернівці дуже схожі на Чорноморськ. Місто не таке масштабне, як Київ. Можна сказати, що мені тут душевно.
А чим ми займаємося ? Пляжним волейболом. Завдяки Ігорю Кузьмовичу, Івану Васкану, усьому цьому ланцюжку ми і займаємося пляжним волейболом. Є багато людей з інших міст - Харкова, Мелітополя, Слов'янська, Донецька, Києва. Вони ходять до нас на тренування. Місцевих поки що немає. Вони, напевно, не знають, що це таке. Люди підходять та запитують про те, чи можна пограти. Я так розумію, що у них немає компанії. Зрештою, думаю, що потрохи можна буде залучати і місцевих.
- Зараз Ви займаєтеся тренерською діяльністю. Розкажіть про це.
- Рік була у декретній відпустці. У 30 років я нібито закінчила грати. Однак ще минулого року їздила на світові турніри. Я пішла на тренерську роботу. З 2016 року ми тренуємо у Києві дітей, дорослих. Думаю, що у перспективі ми доростемо до клубу. Зрештою, для того, щоби відкрити клуб, потрібні кошти. Коли відкривається клуб, то у нього одразу з'являються обов'язки.
Зараз ми тренуємо дітей на базі дитячо-юнацької спортивної школи. Усіх інших тренуємо у приватному порядку.
- Чи можемо найближчим часом очікувати проведення для буковинців майстер-класу з пляжного волейболу ?
- Так. Ми можемо розповісти специфіку цього виду спорту. З людьми, які володіють м'ячем, працювати легше. Зрозуміло, що є нюанси. А інших - треба вчити, розповідати. Люди часто не розуміють те, що таке пляжний волейбол. Наприклад, приходить на тренування доросла людина і каже, що грала у пляжний волейбол. Виявляється, що це було на відпочинку в Туреччині чи Єгипті, де грали 6 людей на піску. А можуть грати і 6х6... Це, звісно, не пляжний волейбол.
«У перспективі в Україні можна виростити хороших гравців»
- Ваша думка про розвиток пляжного волейболу в Україні ?
- Українському пляжному волейболу 25 років. А я займаюся цим видом спорту 21 рік. У 10 років я прийшла на волейбол. А зараз діти одразу стають суто пляжниками. Вони не знають те, що таке класичний волейбол. Це добре. У нас діти 12-13 років розпочали брати участь у чемпіонаті України. У лютому цього року у чемпіонаті до 15 років дівчата посіли четверте місце, а хлопці - п'яте. Це підростаюче покоління пляжників. В Україні у перспективі можна виростити хороших гравців.
Дитячий чемпіонат України це - Суми, Київ, Деражня. Ще можна згадати Хмельницький і мій рідний Чорноморськ, де раніше пляжного волейболу не було. Про пляжний волейбол я дізналася в 15 років у Києві.
Щодо інфраструктури, то у Києві відкрилися два зимових корта з піском. Вже рік ми тренуємо на СЕТ. Там є літні та криті корти. Ми постійно там і працюємо.
Можна згадати народного депутата України Ігоря Молотка із Сумської області. Він став інвестором критого манежу Санрайз у Києві. А спочатку при інституті у Сумах відкрився спортивних зал із піском. Взимку там відбуваються турніри, чемпіонати України. А СЕТ у нас побудував Костянтин Стогній. Там дуже комфортно, теплий пісок.
Тільки останніми роками люди почали щось дізнаватися про пляжний волейбол. Ми відстали від інших країн. Однак сподіваюся на майбутній розвиток олімпійського виду спорту в Україні.
Чоловік Світлани Бабуріною - тренер Костянтин Куць також висловив свою думку щодо розвитку пляжного волейболу в Україні.
«У пляжному волейболі не треба збирати команду з 10 гравців. Там лише два гравця. Однак все одно потрібна велика кількість дітей для того, щоби обрати кращих. Повинна бути конкуренція. Без конкуренції ми нічого не досягнемо. Ми не зможемо конкурувати закордоном.
Наприклад, у США прив'язують види спорту не до шкіл, а вузів. А вже у вузах є свої команди з баскетболу, пляжного волейболу... У них є свої команди вони їх готують. Звісно, що під це є база. Там є масовість. Зрозуміло, що тут є можливість обрати кращих.
Пляжний волейбол, на жаль, в Україні «нерозкручений» вид спорту. Реклами на телебаченні обмаль. Щоби подивитися пляжний волейбол, то треба заходити на якійсь міжнародні канали. У нас немає такого: наклацав кнопки телевізора і одразу знайшов змагання із пляжного волейболу», - сказав Костянтин Куць.
Олексій МАМЧУК, «ЧернівціСпорт»
- Міні-футбол: Ветерани 60+. Турнір пам'яті Олександра Костюка (78 фото)
- Футбол: Кубок ДЮФЛУ U16. 1/4 фіналу. Буковина — Рух (Львів) 1:4 (125 фото)
- Міні-футбол: Чемпіонат області 2023/24. Група А. 10-й тур. «Фазенда» — «Брусниця» 0:1 (20 фото)
- Міні-футбол: Чемпіонат області 2023/24. Група А. 10-й тур. «Урожай» — «ТОМstudio» 1:2 (16 фото)