Легенди футбольної школи «Буковина»: Валерій Семенов

Неділя, 17 травня 2020 06:00
У грі Валерій Семенов. У грі Валерій Семенов.

17 травня виповнилося би 79 років відомому буковинському футболістові і тренерові Валерію Семенову.

Stadium Sports Bar — це місце, де панує американська атмосфера, де можна вдало посидіти з друзями, переглядаючи спортивні трансляції

 

Валерій Борисович у 60-70 – х роках чудово грав за чернівецьку «Буковину» («Авангард») – 429 матчів (62 голи). Після завершення кар’єри гравця Валерій Семенов плідно працював у ДЮСШ «Буковина». На жаль, 25 березня 2018 року Валерій Борисович пішов із життя. Пропонуємо розмову з відомою футбольною постаттю, яка відбулася у травні 2011 року.

- Валерію Борисовичу, Ви народилися у Ленінграді. Як потрапили у Чернівці?

- У Чернівці приїхав у 1948 році. А народився я у Ленінграді (нині – Санкт-Петербург). Це був важкий післявоєнний час. Батько загинув на фронті, тому моїй мамі було важко. На Буковині жила її рідна сестра, яка вийшла заміж за льотчика та була нормально забезпечена. Ми жили неподалік стадіону «Спартак» (за кінотеатром імені Івана Миколайчука - авт.). Що нам тоді залишалося робити? Лише грати у футбол. Популярним видом спорту займався, на жаль, вже у покійного Михайла Пейсіса. Він нас усіх збирав і ми грали у футбол. У когось щось вийшло, а у когось – ні. Пригадуючи Михайла Марковича скажу, що він дуже любив працювати з молоддю.

- Як Ви опинилися у чернівецькому «Авангарді»?

- Вони грали товариську гру. «Авангард» тоді тренував Йосиф Ліфшиць. На жаль, теж покійний. Після першого тайму вони «горіли» - 0:2. Мене випустили на поле.  «Авангард» переміг, якщо не помиляюся, з рахунком 5:3. Напевно, моя гра сподобалася тренерові, тому після цього матчу мене взяли в команду. А у 1961 році я зіграв перший офіційний матч за чернівецький колектив.

- Чим Вам запам’ятався дебютний сезон?

- Я вже тоді виступав на професійному рівні. У ці роки у нас було багато приїжджих футболістів. Можу пригадати таких вправних виконавців, як Віктор Осадчук, Марат Церіков, Едуард Сурков… А вже наступного року прийшла молодь – Міша Мельник, Рома Гаврилець, Володя Воронюк. Брат мій також грав. Тренував нас вже Федір Дашков, який пограв у київському «Динамо».  Хорошим він був футболістом.  У воротах «Авангарду» стояв Коля Чепурський. У нас, напевно, була наймолодша команда в лізі.

- Сталося так, що Ви певний час виступали в інших командах…

- У 1962 році мене запрошували у Запоріжжя. Спочатку вирішив поїхати туди. Однак, я домашня людина. Поїхавши з ними на збори, злякався того, що не потраплю до основного складу. Попросив відпустити мене додому. Там якраз змінювався тренер і мене відпустили. Потім мене запросили у миколаївський «Суднобудівник». Там мені одразу дали квартиру. У Миколаєві виступав півтора року. Миколаїв – велике та незручне місто.  Згодом у Чернівцях розпочали створювати команду «Буковина». Я отримав пропозицію повернутися додому. Зрозуміло, що я із задоволенням повернувся в Чернівці.